Машиновикористання в тваринництві

На сучасному етапі розвитку вівчарства визначилися основні системи утримання овець, які застосовують з урахуванням виробничого напряму та спеціалізації господарств, кліматичних умов зони їх розміщення і можливості забезпечення найбільшої ефективності виробництва.
Цілорічна стійлова система практикується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвинутим польовим кормовиробництвом при відсутності природних пасовищ. Узимку овець утримують і годують у приміщеннях та на вигульно - кормових майданчиках, улітку - тільки на вигульно - кормових майданчиках.
Стійлово-пасовищна система використовується в умовах розвинутого кормовиробництва при відсутності зимових пасовищ і тривалому стійловому періоді. Узимку тварин утримують у вівчарнях із вигульно-кормовими майданчиками, улітку - на пасовищах. Частка зелених кормів не перевищує 35 - 40 % загальної річної потреби кормових ресурсів.
Пасовищно-стійлова система відповідає умовам тих зон, де переважає пасовищний період, є зимові пасовища і основу кормових раціонів складають зелені корми (приблизно дві третини від річної потреби). Заготовляють корми для годівлі вівцематок у період окоту, а також для підгодівлі овець узимку та ранньою весною.
Пасовищну систему застосовують для районів з достатньою кількістю пасовищ, у тому числі зимових.
При користуванні пасовищами традиційним є отарний принцип обслуговування овець. Поряд з ним останнім часом на базі розвитку внутрішньо - та міжгосподарської спеціалізації й концентрації поширюється будівництво комплексно механізованих ферм та відгодівельних майданчиків. Саме виробництво при цьому набуває промислових рис і ґрунтується на впровадженні прогресивних організаційно-технологічних рішень та технічних засобів. Цілорічно стійлова система утримання особливо доцільна та економічно вигідна при відгодівлі молодняку та дорослого поголів'я.
При будь-якому варіанті утримання на певному етапі вівці повинні знаходитися у приміщенні, яке служить їм для захисту від непогоди, місцем відпочинку та годівлі. Для забезпечення сприятливого мікроклімату (фізіологічного комфорту) дуже важливими показниками є питома кубатура (з розрахунку на одну голову) приміщення та коефіцієнт опору теплопередачі матеріалів, з яких будується приміщення. Щоб підтримувати необхідний мікроклімат у тваринницькому приміщенні шляхом природного повітрообміну без додаткового підігрівання повітря, рекомендується дотримуватися таких нормативів: питома кубатура - 12 - 15 м3/голову, коефіцієнт теплопередачі огороджувальних конструкцій - не більше 9 - 12 кДж/м2 год. град.
Спеціалізовані ферми повинні включати приміщення для окоту та утримання вівцематок з новонародженими ягнятами, для вирощування ягнят після їх відлучення від маток, а також цех штучного випоювання ягнят і пункт штучного осіменіння овець. Крім того, до складу вівчарської ферми входять комплект кошарного обладнання (щити уніфікованої огорожі) для утворення оцарків, сакманів тощо, механізовані кліткові батареї для ягнят.
Прикладом комбінованого вирішення вівчарського приміщення може бути вівчарня для ярок з баранником, пунктами штучного осіменіння та стригальним (т. п. 803-199). Такі приміщення входять до складу основних виробничих об'єктів вівчарської ферми із закінченим оборотом стада на 10 тис. голів з цілорічним утриманням овець на півдні України. План розміщення основного технологічного обладнання наведено на рисунку 2.12.
Приміщення для овець може бути місткістю на 800 - 2500 голів і мати відділення для кітних вівцематок, окоту та вівцематок з ягнятами. Під час групового окоту вівчарник розділяють на оцарки по 10 - 30 маток. У кожному з них встановлюють 2 - 4 клітки-кучки для маток, які не приймають ягнят. Оцарки і клітки - кучки виконують із збірно-розбірних сітчастих або решітчастих металевих чи дерев'яних елементів висотою 1 м. Для обігрівання та опромінювання новонароджених ягнят над оцарками підвішують комбіновані пристрої типу ИКУФ.
Норма площі підлоги в приміщенні безпосереднього утримання вівцематок вовняно-м'ясного і м'ясо-вовняного напрямів становить 1,6 - 1,8 м2/голову на товарних фермах і 1,8 - 2,8 - племінних; шубного - відповідно 1,9 - 2 та 2,1 - 2,3; для каракульських і м'ясо - сальних - 0,6 - 0,8 та 0,8— 1 м2/голову.

 
Рис. 2.12. План вівчарні з пунктом штучного осіменіння, стригальним пунктом і приміщенням для утримання баранів:1 - огорожа із щитів та стояків; 2 - групова напувалка; 3 - залізобетонна годівниця: 4 - переносна годівниця; 5 - станок для взяття сперми; 6 - огорожа для фіксування овечок при осіменінні; 7 - пункт сортування вовни; 8 - стригальне обладнання.
Кошари (кормо - вигульні майданчики) переважно прибудовують до поздовжніх стін вівчарні з боку, захищеного від вітрів. їх огороджують на висоту не менше 1 м і розділяють на секції за кількістю секцій у вівчарні. Кожну секцію обладнують годівницями і напувалками, підходи до яких повинні мати тверде покриття, з ухилом у бік проходу для роздавання кормів та стічних канавок. Норма площі вигульного майданчика для маток з ягнятами - 3 м2, для овець без ягнят та молодняка - 2 м2 на одну голову.
При стійловому утриманні перспективною є годівля повнораціонними гранулами чи брикетами, приготовленими на основі кормової монокультури; часто використовують різні кормові суміші. Роздають їх в бункерні чи лінійні годівниці мобільними засобами або за допомогою транспортерів-годівниць.
Для напування використовують групові автонапувалки (ГАО-4А) або комплекти обладнання з підігріванням води (типу КВО, АПО). На пасовища воду доставляють пересув ними водорозподільниками (ВУО-ЗА, ВУ-ЗА).
Гній із вівчарень прибирають бульдозерами в кінці кожного туру окоту, після відлучення ягнят, а з відкритих Кошар - один раз на рік після закінчення стійлового періоду.
Овець стрижуть на стаціонарних або тимчасових пересувних пунктах. Відповідно до цього профілактичну обробку тварин здійснюють у стаціонарній механізованій ванні або на пересувній установці (на пасовищах).

Стрижка овець в Новій Зеландії