4.3 Огороджувальні пристрої
За умовами безпеки обов'язково
обгороджують:
– частини машин, що рухаються, (шківи, ремені, ланцюги, шестірні, муфти, кінці валів що виступають і т
п.);
– відкриті струмоведучі частини електроустаткування;
– зони часток, що
відлітають;
– зони високих температур і
тисків;
– вибухонебезпечні
зони;
– люки, прорізи;
– високі робочі
площадки.
По конструкції огороджувальні пристрої поділяють
на стаціонарні, знімні і переносні.
Стаціонарні огородження постійно закривають
небезпечну зону, але можуть бути зняті для огляду, ремонту чи змащення робочих
органів. Такі огородження повинні мати міцні кріплення до нерухомих частин
устаткування чи до будівельних конструкцій не менш, ніж у трьох точках.
Знімні огородження встановлюють у зонах, що
вимагають періодичного доступу. Наприклад, заміна інструмента, завантаження
сировини, регулювання і т.п. у машинах періодичної дії. Знімні огородження
повинні мати блокування, що виключає можливість експлуатації машин без
огородження.
В даний час застосовують блокувальні пристрої
різних типів: електромеханічні, механічні, електричні, фотоелектричні й ін. При
знятті чи неправильній установці огороджень порушується ланцюг електроживлення
двигуна машини.
До конструктивного виконання різних видів
огороджень небезпечних зон пред'являють наступні основні
вимоги:
– знімні, відкидні, розсувні огородження, а також
дверцята, кришки, щитки цих огороджень повинні мати пристрої, що виключають їхнє
випадкове зняття чи відкривання (надійна фіксація,
блокування);
– сітчасті огородження для пасових передач повинні
розташовуватися не ближче
– огородження повинні витримувати випадкові
навантаження з боку обслуговуючого персоналу (зосереджені) не менш
– металеві конструкції, що обгороджують,
(суцільні) площею більш
– огородження небезпечних зон із зовнішньої сторони повинні бути пофарбовані в жовтий колір, а з внутрішньої – у червоний.