Лабораторна робота № 18

СКЛАДАННЯ СПЕЦИФІКАЦІЙ

 

Мета роботи: Закріплення та систематизація знань по устрою та конструктивних особливостях окремих складових частин редуктора, узагальнення та застосування цих знань для практичного конструювання на прикладі креслення виду загального редуктора. Ознайомлення з методикою та основними принципами розробки та оформлення креслення загального виду редуктора.

 

1 ВКАЗІВКИ З САМОПІДГОТОВКИ ДО РОБОТИ

 

1.1 Завдання для самостійної підготовки

Під час підготовки до заняття проглянути виконані розділи курсового проекту, зокрема результати геометричних розрахунків зубчастих (черв’ячних) передач, розрахунки розмірів елементів корпусу та попереднє ескізне компонування редуктора, наближений розрахунок валів, підбір підшипників, шпонок, розрахунок системи змащення. Переглянути та засвоїти основні положення рекомендованої навчальної літератури, звернувши увагу на ілюстрації, що демонструють різні види компонування редукторів, валів, підшипникових опор. Крім того повторити і засвоїти основні положення ГОСТ 2.119-2013, ГОСТ 2.120-2013 у частині, що стосується змісту та вимог до виконання креслеників виду загального.

 

1.2 Питання для самопідготовки

1 Місце та призначення креслення виду загального у системі конструкторської документації технічного проекту;

2 Мінімальне число основних видів на кресленнях редукторів типу, подібного до того, що проектується, додаткові види та перетини потрібні для повного сприйняття конструкції редуктора;

3 Необхідна кількість обов’язкових розмірів (габаритних, приєднувальних, установочних) та розмірів, що полегшують з’ясування конструкції та форми окремих деталей редуктора;

4 Види та зміст текстової частини креслення (технічна характеристика виробу та технічні вимоги);

5 Таблиця складових частин виробу, її форма та порядок заповнення, постановка позначень складових частин на кресленні;

6 Спрощення та умовності, які дозволяється використовувати на кресленнях виду загального;

7 Система позначень складових частин виробу.

8 Що являє собою специфікація в системі конструкторської документації та яку їй відведено роль?

9 З яких основних розділів складається специфікація?

10 Чи вносять до складу специфікації деталі, на які не виконують кресленики?

 

1.3 Рекомендована література

1. Деталі машин: підручник : затверджено МОН України / А. В. Міняйло та ін. – К.: Агроосвіта, 2013. – 448 с.

2. Дереза О.О. Проектування привода транспортера в САПР КОМПАС. Курсове проектування з інженерної механіки (деталей машин): навч. посіб. / О.О. Дереза, С. М. Коломієць. – Мелітополь. – ВПЦ «Люкс», 2019. – 197с.

3. ГОСТ 2.119-73 Эскизный проект;

4. ГОСТ 2.109-73 Основные требования к чертежам.

 

2 ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

1 Конструювання елементів редуктора

Корпус редуктора має, як правило, складну форму, тому виготовляють його частіше за все литвом, у виняткових випадках методом зварювання (при одиничному і дрібносерійному виробництві). Найбільш поширеним матеріалом для литих корпусів є чавун (наприклад, марки СЧ15), при необхідності зменшити масу – легкі сплави (наприклад, силумін).

Корпусна деталь складається із стінок, бобишок, фланців, ребер і інших елементів, сполучених в єдине ціле.

Розміри корпусів визначаються числом і розмірами розміщених в них деталей, відносним їх розташуванням і величиною зазорів між ними. Орієнтовно розміри корпусу визначалися при складанні компонувальної схеми. Тепер слід уточнити їх.

Корпуси сучасних редукторів обкреслені плоскими поверхнями, всі виступаючі елементи (наприклад, бобишки підшипникових гнізд, ребра жорсткості) усунені із зовнішніх поверхонь і введені всередину корпусу, лапи під фундаментні болти не виступають за габарити корпусу, провушини для підйому і транспортування редуктора відливають за одне з корпусом.

Для зручності складання корпус одноступінчатого циліндричного редуктора виконують роз'ємним. Площина роз'єму проходить через осі валів і для зручності обробки розташовують паралельно до площини основи. Верхню поверхню кришки, що є технологічною базою для обробки площини роз'єму, також виконують горизонтальною.

Для з'єднання корпусу і кришки редуктора по всьому контуру площини роз'єму виконують спеціальні фланці. На коротких бічних сторонах фланці розташовують всередину від стінки корпусу. Щоб приховати неспівпадання контурів кришки і корпусу із-за похибок виготовлення, можна кришку корпусу виконати з деяким напуском. На подовжніх довгих сторонах редуктора фланці корпусу розташовані всередину від стінки корпусу, а фланці кришки - зовні.

Фланці об'єднані з приливами (бобишками) для підшипників. Їх розміри визначаються діаметром отвору під підшипник і конструкцією кришки підшипника.

 

2 Рекомендації по проєктуванню редуктора

Кресленик виду загального редуктора повинне мати мінімальну, але достатню для висвітлення конструкції всіх деталей кількість основних та додаткових видів та перерізів. Кресленик бажано виконувати у натуральному (1:1) масштабі, що дає змогу більш реально представляти конструкцію і спрощує подальший процес розробки креслень деталей. Прості додаткові види слід виконувати у масштабах зменшення.

Для стандартних вузлів та деталей (підшипників, різьбових кріпильних виробів) слід максимально використовувати спрощення зображень передбачені стандартом.

 

3 Кресленик загального виду

Кресленики загального виду належать до проєктної конструкторської документації і розробляються на стадіях технічної пропозиції ескізного та технічного проектів. Такий кресленик є основою для розробки складального кресленика, специфікації й креслеників деталей.

Кресленик загального виду повинен мати зображення складаної одиниці, яке дає повне уявлення про її склад, принцип дії та особливості конструкції її складових частин. Відомості, потрібні для виготовлення деталей та здійснення складання виробу, як правило, на цих креслениках не наводять.

На стадії ескізного проекту кресленик загального виду, згідно з ГОСТ 2.119-73, повинен мати:

1) зображення виробу (види, розрізи, перерізи), текстову частину і написи, необхідні для розуміння конструктивної будови виробу, взаємодії його складових частин і принципу дії;

2) найменування і позначення складових частин виробу;

3) розміри та інші дані, які наносяться на зображення;

4) схему, якщо вона потрібна;

5) технічні характеристики виробу, якщо це необхідно для зручності зіставлення варіантів за креслеником загального виду.

Зображення виробу і його складових частин дозволяється виконувати спрощено згідно з СКД, інколи у вигляді контурних обрисів, якщо при цьому забезпечується розуміння конструктивної будови виробу, взаємодії його складових частин і принципу дії.

Найменування і позначення складових частин виробу на креслениках загального виду вказують одним із таких способів:

1) на поличках ліній-виносок;

2) у таблиці, яка розміщується на тому самому аркуші, що й зображення виробу;

3) в таблиці, виконаній на окремих аркушах формату А4 як наступних аркушів кресленика загального виду.

 

4 Таблиця переліку складових частин редуктора

Таблиця в загальному випадку складається з граф: «Позиція», «Позначення», «Найменування», «Кількість», «Додаткові вказівки».

Складові частини рекомендується записувати в таблицю у такому порядку: запозичені вироби, закуплені вироби, вироби, що заново розробляються (рис. 1).

Вироби, що заново розробляються і запозичені, записують за зростанням цифр, які входять до позначення. Закуплені вироби: записують відповідно до стандарту так, як записують стандартні вироби у специфікації.

Номери позицій наносять так само, як на складальному кресленику.

Рисунок 1 – Приклад оформлення таблиці складових частин виробу

На стадії технічного проєкту на кресленику загального виду в разі потреби вказують такі дані:

1) вказівки про вибрані посадки деталей;

2) технічні вимоги до виробу, які треба мати на увазі при наступній розробці конструкторської робочої документації (наприклад, про застосування деяких покривів, методів зварювання, які забезпечують відповідну якість виробу, та ін.);

3) технічні характеристики виробу, що необхідні для наступної розробки креслеників.

Кресленик загального виду з основним вихідним документом для розробки креслеників деталей та креслеників складаних одиниць виробу.

Кресленик загального виду в технічній пропозиції в загальному випадку повинен містити:

·  зображення варіантів виробу, текстову частину і написи, необхідні для порівняння варіантів, що розглядаються і встановлення вимог до виробу, а також дозволяють отримати уявлення про компонувальні і основні конструктивні виконаннях виробу, взаємодію його основних складових частин та принцип роботи виробу;

·  найменування, а також позначення (якщо вони є) тих складових частин виробу, для яких необхідно вказати дані (технічні характеристики, кількість тощо) або запис яких необхідний для пояснення зображень кресленика загального вигляду; опису принципу роботи виробу, вказівки про його склад та ін.;

·  розміри та інші дані, що наносяться на зображення (за необхідності);

·  схему, якщо вона потрібна, але оформляти її окремим документом недоцільно;

·  технічні характеристики виробу, якщо це необхідно для зручності зіставлення варіантів по кресленню загального виду. В цьому випадку технічні характеристики в пояснювальній записці можна не наводити, а зробити посилання на креслення загального вигляду.

 

5 Складальний кресленик

Складальний кресленик – кресленик, який зображує взаємне розміщення і/або конфігурацію групи складанних одиниць вищого рівня.

Кресленик складової частини виробу – кресленик, який зображує одну складову частину виробу та містить усю інформацію, потрібну для її визначення.

Кресленик складальної одиниці – складальний кресленик нижчого структурного рівня, який показує лише обмежену кількість груп чи деталей.

Складальний кресленик виконується на стадії розробки робочої документації – на підставі кресленика загального виду виробу. Згідно з ГОСТ 2.109-73 складальний кресленик повинен містити:

·  зображення складальної одиниці, яке дає повну уяву про розташування і взаємні зв'язки складових частин та дає можливість здійснити складання й контроль складальної одиниці;

·  розміри, граничні відхилення та інші параметри і вимоги, які потрібно виконати або проконтролювати за цим складальним креслеником;

·  вказівки про характер з'єднання і методи його здійснення, якщо точність сполучення забезпечується не заданими граничними відхиленнями розмірів, а підбором, припасуванням і т.п., а також вказівки про виконання нерознімних з'єднань (зварних, паяних та ін.)

·  номери позицій складових частин, що входять у виріб;

·  розміри: габаритні, установні, приєднувальні, а також необхідні довідкові розміри.

·  технічну характеристику виробу (за необхідності).

На складальному кресленику допускається не показувати:

·  фаски, заокруглення, рівці, виступи, накатки, насічки та інші дрібні елементи;

·  зазори між стрижнем та отвором;

·  кришки, маховики, ручки, кожухи тощо, якщо необхідно показати закриті ними частини виробу. При цьому над зображенням роблять відповідний напис, наприклад: «Маховик поз. 3 не показаний»;

·  видимі складові частини виробів та їх елементи, розташовані за сіткою чи прозорими деталями, а також частково закриті складовими частинами, що розташовані попереду. Вироби з прозорого матеріалу зображують як непрозорі;

·  написи на табличках, фірмових бланках, шкалах тощо із вказанням тільки їхнього контуру.

На складальних креслениках використовують такі способи спрощеного зображення складових частин виробів:

·  на розрізах зображують нерозрізаними ті складові частини, на які оформлені самостійні складальні одиниці;

·  типові, покупні та інші широко використовувані вироби зображують зовнішніми обрисами, які, як правило, потрібно спрощувати (не зображати дрібні виступи, впадини тощо). На складальних креслениках, що містять зображення декількох однакових складових частин, допускається виконувати повне зображення однієї складової частини, а зображення решти частин – спрощено у вигляді зовнішніх контурів.

Зварні, паяні, клеєні тощо вироби з однорідного матеріалу, що як складові частини входять до складу складальної одиниці, штрихують у розрізах та перерізах в один бік, вказуючи межі між деталями суцільними лініями. Допускається не вказувати ці межі, тобто зображувати конструкцію як монолітне тіло.

На складальному кресленику всі складові частини нумерують згідно з номерами позицій, вказаними в специфікації цієї складальної одиниці. Номери позицій наносять над поличками ліній-виносок, які проводять тонкими суцільними лініями від зображень складових частин і які починаються крапкою на зображенні. Номери позицій вказують на тих зображеннях, де ця складова частина проєктується як видима, в найнагляднішому вигляді, причому перевагу надають основним виглядам або розміщеним на їх місці розрізам. Номери позицій повинні бути розташовані паралельно основному напису кресленика поза контуром зображення, їх групують у рядок або стовпець, якщо можливо на одній лінії. Номери позицій проставляють на кресленику як правило один раз. Допускається повторно вказувати номери позицій однакових частин виробу. Розмір шрифту, яким виконують номери позицій, повинен бути на один–два номери більший від шрифту, прийнятого на кресленику для розмірних чисел. Лінії-виноски не повинні перетинатися між собою та по можливості не повинні бути паралельні осьовим лініям, лініям штрихування розрізів та перерізів. Можна проводити загальну лінію-виноску з вертикальним розташуванням номерів позицій для групи кріпильних деталей (наприклад: болт, гайка, шайба), що належать до одного місця кріплення, або групи деталей з виразним взаємозв'язком, якщо лінію-виноску від кожної складової частини провести неможливо. У цих випадках лінію-виноску відводять від закріплюваної складової частини.

 

6 Специфікація

Специфікація – це первинний конструкторський документ, тому в першому її розділі «Документация» треба перерахувати решту конструкторських документів (складальний кресленик і пояснювальна записка, інструкція користувача, інструкція з технічного обслуговування та ін.), які мають супроводжувати виготовлення машини або агрегату. Кожна специфікація хоча й може являти собою кілька аркушів, але відноситься тільки до однієї складальної одиниці.

Найбільш простим уважається ручний спосіб складання специфікації, яким можна скористатися в курсовому проєктуванні. Цей спосіб позбавляє користувача від необхідності робити інтервали перед назвами розділів чи розміщувати найменування усередині розділу в алфавітному порядку, що передбачено ЄСКД, адже програма виконає такі функції автоматично.

Специфікація у загальному випадку складається з розділів, які розміщують у наступній послідовності (рис.1):

·  документація;

·  комплекси;

·  складальні одиниці;

·  деталі;

·  стандартні вироби;

·  інші вироби;

·  матеріали;

·  комплекти;

Наявність тих чи інших розділів визначається складом розспецифікованого виробу.

Загальні вимоги та пояснення до виконання специфікації:

у розділ «Документація» вносять:

·  документи, які складають основний комплект конструкторських документів розспецифікованого виробу, окрім його специфікації, відомості експлуатаційних документів та відомості документів для ремонту;

·  документи основного комплекту які вносять до специфікації нерозспецифіковних складових частин (деталей), окрім їх робочих креслеників; 

Рисунок 2 – Приклад оформлення специфікації, аркуш 1

Рисунок 3 – Приклад оформлення специфікації, аркуш 2

у розділ «Комплекси» вносять комплекси, які безпосередньо входять у розспецифікований виріб.

у розділ «Складані одиниці» вносять складальні одиниці, які безпосередньо входять у розспецифікований виріб.

у розділ «Деталі» вносять деталі, які безпосередньо входять у розспецифікований виріб.

у розділ «Стандартні вироби» записують вироби, застосовані по стандартам (у порядку: міждержавні, державні, промислові, підприємства). В межах кожної категорії стандартів запис рекомендується виконувати по групам виробів, об’єднаних по функціональній призначеності (наприклад підшипники, кріпильні вироби і т.п.).

у розділ «Інші вироби» вносять вироби, використанні за технічними умовами та імпортні куповані вироби, застосовані за супроводжувальною технічною документацією закордонних виготовлювачів (постачальників).

у розділ «Матеріали» вносять всі матеріали, які безпосередньо входять у розспецифікований виріб, але окрім матеріалів кількість яких не може бути визначено конструктором за розмірами елементів виробу і в наслідок цього встановлюються технологом. До таких матеріалів відносять наприклад: лаки, фарби, клей, мастило, припої, електроди. Вказівки щодо використання таких матеріалів дають у технічних вказівках на полі кресленика.

у розділ «Комплекти» вносять:

·  відомість експлуатаційних документів;

·  відомість документів для ремонту;

·  комплект монтажних частин;

·  комплект змінних частин;

·  комплект запасних частин;

·  комплект інструменту та приладдя;

·  комплект укладальних засобів;

·  інші комплекти (згідно наданих ним найменуванням);

·  пакування.

Форму та порядок заповнення специфікації конструкторських документів встановлює ГОСТ 2.109-73.

 

7 Технічна характеристика та технічні вимоги на креслениках

Технічна характеристика обов’язково повинна бути на кресленні загального виду апарату і, за необхідністю, на кресленнях його складальних одиниць.

На вільному полі креслення над основним написом зверху вниз розташовують таблицю штуцерів, технічні характеристики об’єкта, технічні вимоги на виготовлення та експлуатацію. 

Технічну характеристику та технічні вимоги розташовують під заголовками "Технічна характеристика" та "Технічні вимоги", які не підкреслюють. Якщо на кресленні приводяться лише технічні вимоги, то заголовок "Технічні вимоги" не пишуть.

При виконанні креслення на двох або більше аркушах текстову частину слід поміщати лише на першому аркуші.

Текстова частина – технічні вимоги та технічна характеристика повинні розташовуватись над специфікацією. У випадках, коли над специфікацією недостатньо місця, текст технічних вимог слід розташовувати поряд зі специфікацією в виді колонки шириною 185 мм.