Для подачі мастила в опору і утримання його, в верхній частині корпуса передбачений отвір з мастилоутримуючими канавками. Існують також підшипники ковзання з корпусом, роз’ємним у радіальному напрямку. Такі підшипники є більш універсальними при монтажі і дозволяють регулювати зазор між вкладишем і валом по мірі зношування контактуючих поверхонь деталей. У сучасному машинобудуванні підшипники ковзання мають дещо вужче застосування у порівнянні з підшипниками кочення. Їх використання 52 обумовлено такими перевагами, як високі швидкості обертання валів (ω>500 с -1 ), висока точність центрування вала в підшипнику, малі діаметральні розміри, роботоздатність при експлуатації у воді або в агресивному середовищі. Нормальна робота підшипників ковзання, без системного зношування деталей, забезпечується за умови їх безпосереднього змащування, коли опорні поверхні цапфи і підшипника розділені шаром мастила. При такому режимі роботи значно зменшується опір обертанню вала і підвищується довговічність підшипника.

Опір обертанню вала в підшипнику ковзання залежить від коефіцієнта тертя в опорі. Експериментально встановлено, що коефіцієнт тертя f в підшипниках ковзання може змінюватися в широких межах і залежить від таких основних факторів, як в’язкість мастила μ, кутова швидкість вала ω, зазор між валом і вкладишем , питомий тиск Рв в опорі.

Основною умовою довговічності підшипників ковзання є забезпечення режиму рідинного тертя в опорі. Підшипники тихохідних валів, а також машин і механізмів з частими пусками і зупинками, у більшості випадків працюють в режимах змішаного, граничного та напіврідинного тертя, яке супроводжується зношуванням контактних поверхонь.

Якщо необхідно забезпечити рідинне тертя в опорі на всіх режимах роботи, то застосовують гідростатичні підшипники ковзання. В них, на відміну від звичайних (гідродинамічних) підшипників, шар мастила між поверхнями тертя створюється шляхом подачі в опору мастила під тиском від насоса. Для швидкохідних валів (ω > 1000 c -1 ) при відносно малих навантаженнях, а також при роботі в умовах високих температур, застосовують пневмопідшипники, в яких замість мастила використовують газ або повітря. За принципом роботи вони також можуть бути аеростатичними і аеродинамічними. Оскільки в’язкість повітря приблизно в сотні разів менша в’язкості найменш в’язкого мастила, то ці підшипники мають найменші витрати на тертя при невисокій несучій здатності.

2 Матеріали підшипників ковзання

Матеріал вкладишів підшипників повинен мати: низький коефіцієнт тертя і високий опір заїданню; достатню стійкість проти спрацювання поряд із здатністю до припрацювання; високі механічні характеристики, особливо опір до крихкого руйнування. При виборі матеріалу вкладиша ураховують, що в процесі експлуатації підшипників ковзання повинен спрацьовуватися матеріал вкладиша, а не цапфа вала, так як вартість вала значно більша вартості вкладиша. Довговічність вкладиша значно зростає при збільшенні твердості поверхні цапфи вала, тому цапфу обробляють до високої твердості поверхні цапфи вала, тому цапфу обробляють до високої твердості.

Ці комплексні вимоги можна виконати якщо будуть забезпечуватись основні властивості підшипникових матеріалів: теплопровідність, що забезпечує інтенсивний відвід тепла від поверхонь тертя; припрацьовуваність, що забезпечує зменшення кромкових та місцевих тисків; змочуваність мастилом (спроможність утворювати стійкі масляні плівки); корозійна стійкість; малий модуль пружності. Крім того суттєве значення мають технологічні властивості матеріалів: ливарні, механічної обробки, тощо.

Поширені вкладиші металеві, металокерамічні і неметалеві.

Металеві вкладиші виконують із бронзи, бабітів, алюмінієвих і цинкових сплавів, антифрикційних чавунів. Бронзові вкладиші використовують при середніх швидкостях і великих навантаженнях. Найкращі антифрикційні властивості мають олов'яні бронзи марок Бр010Ф1, Бр04Ц4С17 та ін. Алюмінієві (БрА9ЖЗЛ і ін.) і свинцеві (БрС30) бронзи викликають підвищене зношування цапф валів, тому їх застосовують у парі з загартованими цапфами. Свинцеві бронзи використовують при знакоперемінних ударних навантаженнях.

Бабіт - сплав на основі олова або свинцю - є одним із кращих антифрикційних матеріалів для підшипників ковзання. Добре припрацьовується, стійкий проти заїдання, але має невисоку міцність. Тому бабіт заливають лише тонким прошарком на робочу поверхню сталевого, чавунного або бронзового вкладиша Вкладиш із бабітовим заливанням застосовують для відповідальних підшипників при важких і середніх режимах роботи (дизелі, компресори й ін.). Кращими для вкладишів є високоолов'яні бабіти марок Б88, Б83.

Чавунні вкладиші з антифрикційних чавунів (АЧС-1 і ін.) застосовують у маловідповідальних тихохідних механізмах.

У масовому виробництві вкладиші штампують із сталевої стрічки, на яку нанесено тонкий антифрикційний прошарок (олов'яні і свинцюваті бронзи, бабіти, фторопласт та ін.).

Металокерамічні вкладиші виготовляють пресуванням та наступним спіканням порошків міді або заліза з додаванням графіту, олова або свинцю. Особливістю таких матеріалів є їх пористість, яку використовують для попереднього насичення гарячим мастилом. Вкладиші, просочені мастилом, можуть довго працювати без підводу мастильного матеріалу. Їх, як правило, застосовують у тихохідних механізмах і в місцях, важкодоступних для підводу мастила.

Для вкладишів із неметалевих матеріалів застосовують антифрикційні пластмаси (текстоліт, поліамід АК-7), деревошарові пластики, гуму. Ці матеріали стійкі проти заїдання, добре припрацьовуються, можуть працювати при змащуванні водою, що має істотне значення для підшипників гребних гвинтів, насосів, робочих органів харчових машин і т.п.

3 Підшипники ковзання з деревини