1.1 Поняття дефектування
Дефектування – це процес виявлення стану деталей і сполучень шляхом порівняння 
фактичних показників з даними технічної документації, де наведені нормальні, допустимі і граничні значення розмірів деталей, зазорів та натягів сполучень, а також відхилення від норми і від 
взаємного розташування поверхонь деталей та інші параметри їх стану. Під час 
дефектування виявляють дефекти, що виникають у деталях в результаті зношування, корозії, втоми матеріалу і інших процесів та роблять висновки про подальше використання 
деталей.
В результаті дефектування деталі поділяють на п’ять 
груп:
- придатні, параметри яких перебувають у межах, що допускаються для використання з деталями, 
що були в експлуатації або новими;
- придатні, параметри яких перебувають у межах, що допускаються для 
роботи тільки з новими деталями;
- непридатні, що втратили працездатність, але її можна відновити в умовах даного підприємства;
- непридатні, що втратили працездатність, ремонт і відновлення яких 
можливі тільки на спеціалізованих підприємствах;
- непридатні, які по своєму стану не можуть бути використані надалі; їх 
здають в утиль.
Основне завдання дефектування – не пропустити на складання деталі, 
ресурс яких вичерпаний або менший за міжремонтний строк, і не вибракувати деталі, придатні до подальшого терміну служби без 
ремонту.
Організація технологічного процесу дефектування залежить від виду і потужності виробництва. Великі підприємства, які мають достатню ремонтну базу, всі заходи по ремонту обладнання проводять у ремонтних цехах. У майстернях переробних підприємств де ремонтують обладнання їх підрозділів дефектування виконується на тих робочих місцях, де проводять ремонт обладнання. При цьому, необхідний для дефектування інструмент, технологічне оснащення і прилади можуть постійно перебувати на дільницях де виконується ремонт або у інструментальній коморі майстерні.
Вимірювання штангенциркулем
Як точно виміряти отвір
Під дефектом розуміють кожну окрему невідповідність деталі встановленим 
вимогам. Дефекти у загальному випадку підрозділяють по ряду класифікаційних груп:
- можливості виявлення – на явні і приховані;
- значимості – на малозначні, значні і критичні;
- причинах виникнення – конструктивні, технологічні, 
експлуатаційні;
- по можливості усунення – на усувні і неусувні.
Явні – це дефекти, які визначають візуально або передбаченими у нормативно-технічній 
документації методами і засобами (мікрометражним, ваговим та 
ін.).
Приховані – це дефекти, які виявляють спеціальними методами контролю, що одержали 
назву методів дефектоскопії.
Малозначні – дефекти, що не проявляють істотного впливу на використання деталей, 
їх довговічність.
Значимі – дефекти, що суттєво впливають на використання деталей, їх довговічність.
Критичні – це дефекти, при наявності яких використання деталей по призначенню 
неможливе.
Конструктивні – дефекти, поява яких обумовлена порушенням правил конструкторської розробки виробу.
Технологічні – дефекти, поява яких обумовлена порушенням правил технології виготовлення або ремонту виробу.
Експлуатаційні – дефекти, поява яких обумовлена експлуатацією.
Неусувні – дефекти, усунення яких технічно неможливе або економічно 
недоцільне.
Усувні – усунення технічно можливе та економічно доцільне.
Рисунок 1.1.2 Методи виявлення дефектів при 
дефектуванні

