Регіональна економіка. Електронний посібник. Завадських Ганна Миколаївна

7.1.Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура

Сфера взаємодії природи й суспільства охоплює не лише безпосередньо експлуатовані, а й усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП території.

Разом із поняттям ПРП території використовують терміни "потенціал ландшафтний", "потенціал природних ресурсів".

Потенціал ландшафтний характеризує фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках.

За системним ученням, природно-ресурсний потенціал території – це цілісна система складно організованих об'єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням взаємно умовлених природних і соціально-економічних зв’язків і залежностей, що поєднують територіальне всі природні ресурси.

ПРП — це об'єктивна дійсність і, водночас,  сукупність економічних відношень, що складаються на базі його використання. Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – це важливий чинник  розміщення продуктивних сил, що включає природні ресурси і природні умови.

Природні ресурси -  тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку ПС можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин.

Природні умови – це  тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої  участі у виробничій і невиробничій діяльності. Такий поділ до певної міри є умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси і як умови. Природні умови, до яких відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими для людини, а в іншому - створювати сприятливі умови для технічного та матеріального прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатних температур, родючість рівнинного ґрунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для розвитку економіки області, регіону, країни в цілому.

 Природні умови справляють істотний вплив по-перше на людину, яка буде в них працювати, структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

1)   географічне положення;

2)   кліматичні умови;

3)   особливості рельєфу;

4)   розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють такі структури природно-ресурсного потенціалу:

1)      компонентну;

2)      функціональну;

3)      територіальну;

4)      організаційну.

Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо).

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації території та певних господарських комплексів.

Територіальна структура – різні форми просторової дислокації природно-ресурсного комплексів.

Організаційна структура – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

                                                                             Таблиця 7.1.

Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу  України

Існує декілька підходів до класифікації природно-ресурсного потенціалу.

1.За компонентним складом виділяють наступні види ресурсів:

-          мінеральні, які представлені корисними копалинами та мінерально-будівельною сировиною. Вони поділяються на па-ливні, рудні й нерудні;

-          земельні, серед яких виділяють ало грунтів, а також види господарського використання земель (рілля, сінокоси й пасо-
вища, ліси й чагарники);

-          водні, які підрозділяються на води Світового океану, во­ди суходолу. До вод суходолу відносяться річки, озера, ставки,
водосховища, болота, льодовики i підземні води (грунтові та ар-
тезіанські);

-          біологічні, шо включають рослинний i тваринний світ;

-          рекреаційні включають природно-кліматичні i бальнеологічні;

-          кліматичні, до яких відносяться сонячна енергія, енергія вiтру, внутрішнє тепло Землі;

-          космічні, до яких відносяться метеорити.

2. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи:

-          невичерпні включають сонячну радіацію, енергію вітру, води, внутрішнє тепло Землі;

-          вичерпні відновлювані включають ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі;

-          вичерпні не відновлювані включають паливні, рудні і нерудні корисні копалини.

3.За характером використання ресурси поділять на:
- одноцільові;

- багатоцільові (лісові, водні, земельні ресурси).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого призначення.
4. За господарською направленістю виділяють ресурси:

-промислового призначення;

-культурно-ландшавтного призначення;

-комплексного призначення.

Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія).

Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

7.2.Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів та природних умов

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання. Розрізняють сучасну і потенційну продуктивність природних ресурсів.

Потенційна продуктивність характеризує максимально можливу віддачу ресурсів у господарстві за умови оптимальної відповідності структури природокористування сформованій специфіці місцевих природноекономічних, соціальних та інших умов.

 Сучасна продуктивність досягається в результаті існуючих умов використання природних ресурсів відповідно до ситуації в економіці країни та напрямів розвитку народного господарства.

До основних компонентів природних ресурсів належать мінеральні, земельні, водні, лісові ресурси. З метою формування основних напрямів регулювання природокористування проводиться кількісна оцінка запасів ресурсів, їх якості, умов освоєння, витрат на освоєння, забезпеченості території та населення основними компонентами ресурсів навколишнього природного середовища.

Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності. Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини. При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку.

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують різні методичні підходи:

1. затратний підхід – заснований на обліку витрат на здобуток, освоєння та використання ресурсів;

2.результативний підхід – оцінюють тільки ті ресурси, які приносять прибуток від експлуатації у вигляді первинного продукту;

3. витратно – ресурсний підхід – комплексна оцінка витрат на освоєння природних ресурсів і прибутку від їх експлуатації;

4.рентний підхід – враховується обмеженість природних ресурсів;

5.монопольно-відомствінний підхід – розміри платежів за ресурси відповідають фінансовим витратам спеціалізованих організацій, які керують природними ресурсами в кожному відомстві.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за­тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобі­гання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко­ві витрати з соціальних фондів тощо.

Ряд учених, у тому числі Л. В.Канторович, В.С.Немчинов, М.П. Федоренко, думають, що показниками економічних оцінок природних ресурсів є диференційована рента, диференційований дохід, валова продукція, тобто. ефект від участі експлуатації ресурсів. М.М. Некрасов стверджує, що з економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видівнайрезультативнейшим можна вважати метод витрат.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи:

-          балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації;

-          позаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно.

В геології виділяють такі категорії запасів ко­рисних копалин:

А — докладно розвідані та вивчені;

 В і СІ — розвідані менш докладно; Сг — оцінені попередньо і приблизно.

 Запаси корисних копалин за категоріями А, В, СІ, СІ разом з прог­нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експ­луатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Земельні ресурси.Економічна оцінка землі здійснюється за двома напрямами: оцінка землі як просторового базису і оцінка землі як інтегрального природного ресурсу.

Ціна землі є формою платності землекористування. Вона виражається у вартості одиниці товару (в грошах).

Вартість землі – це міра цінності землі.

Лісові ресурси. Економічна оцінка земель лісового фонду – це грошовий вираз економічного ефекту, що утворюється від раціонального використання земель у процесі лісогосподарського виробництва.

Водні ресурси. Прогнозування охорони і раціонального використання водних ресурсів повинно базуватись на оцінці їх загального стану та розміщення, аналізі сучасного водоспоживання, всебічному врахуванні особливостей цього виду природного блага.

Мінеральні  ресурси.Економічна оцінка мінеральних ресурсів має враховувати специфіку відповідних об’єктів. Практика і теорія  свідчать про доцільність застосування до економічної оцінки  мінеральних ресурсівтаких підходів:

-визначення абсолютної вартості – за ціною товарного продукту, який може бути отримано з них;

- визначення прибуткової вартості- за обсягом очікуваного прибутку від реалізації товарноїх продукції;

7.3.Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних регіонів

Минуле століття характеризується небувалими темпами зростання світової економіки. В кінці XX ст. щоденне виробництво товарів і послуг дорівнювало річному на початку століття. Відбулися величезні зміни в чисельності населення планети - воно зросло з 1,6 млрд. осіб на початку до понад 6 млрд. в кінці століття. Таке економічне зростання і збільшення чисельності населення призводило до безжалісного використання природно-ресурсного потенціалу планети.

Однак загальновідомо, що всі виробничі ресурси є обмеженими і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед природними ресурсами - землею, лісами, родовищами корисних копалин, водними ресурсами, тваринним світом, які людина використовує у процесі виробництва різноманітних благ і без яких неможлива господарська діяльність.

Наслідки економічної діяльності призвели до забруднення життєво важливих видів ресурсів, деградації навколишнього середовища.

Настав час нового розуміння розвитку, пошуку нових підходів до використання природно-ресурсного потенціалу, які забезпечать збалансований техногенний вплив на природне середовище з можливостями відтворення первинних властивостей елементів природи.

Україна має різноманітний і потужний природно-ресурсний потенціал - мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найповніше використовувалися мінеральні та земельні ресурси, що проявлялося у формуванні промислових агломератів з виробництва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших комплексів. Нерівномірний розподіл ресурсів по території спричинив відповідну галузево-територіальну структуру виробництва у регіонах, що в сукупності з недосконалими технологіями виробництва негативно вплинуло на довкілля. Густота населення в Україні становить 85 осіб/км², світовий показник - 43 особи/км². Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території в Україні є вдвічі нижчим від світового.

Мінеральні ресурси. – це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. 

Мінеральні ресурси поділяються на:

-рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);

-нерудні (флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам’яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, самоцвіти);

-паливні (вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша дер­жава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на;

А - детально розвідані й передані до експлуатації;

В – попередньо розвідані з приблизним вивченням меж покладів;

С₁ – слабо розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С₂ - перспективні ресурси.

В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища – Криворізький басейн Дніпропетровської області – 18,5 млрд т, Кременчуцький басейн Полтавської області – 4,5 млрд т, Бєлозерський басейн За-порізької област1 – 2,5 млрд т, Керченський басейн Автономної Республіки Крим – 1,8 млрд т.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2 до 7 км.

Руди залягають на глибині від 100 до 2000 м із вмістом заліза (50-62% і більше). Добувається руда лише шахтним способом. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі.

Кременчуцький басейн розташований в Кременчуцькому районі Полтавської області за 15 кілометрів від Кременчука на лівому березі Дніпра. Має вигідне транспортно-географічне по­ложення, оскільки знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, а середня його частина перетинається залізницею Полтава-Кременчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд т. Основна частина руди із вмістом заліза 35-38%.

Бєлозерський басейн об'єднуе кілька родовищ. Він розташований на південъ від Запоріжжя на лівому березі Дніпра. Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, який є портом для відправки руди по Дніпру.Загальні запаси руд знаходяться на глибині до 1500 м I становлять 2,5 млрд т із вмістом заліза 60-64%. Решта із вмістом заліза 46-48%.

Керченський басейн охоплює кілька родовиш, які розташовані на північному і східному узбережжі піввострова. Загальні за­паси із вмістом заліза до 37% I становлять 1,8 млрд т. Крім того, в руді є домішки марганцю (до 5%), а також ванадію, фо­сфору, миш'яку.
Керченська руда використовуєгься тільки на комбінаті «Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.

 В Україні запаси марганцевої руди ста­новлять – 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпропетровській I Запорізький областях. У Нікопольському родовищі Дніпропетровської області запаси руди становлять 1,6 млрд т, а в Великотомацькому родовищі Запорізької області – 0,6 млрд т. В даний час переважно експлуатується Нікопольське родовище. Рудний пласт до 2 метрів. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні марганцеві родовища вікриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах. 

Кольорові метали є незамінними в абброетровсь та в ракетобудуванні, а також ши­роко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотехнічній і приладобудівній промисловості.В Україій відкриті і розробляються родовища сировинних pecypciв – алюміній, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.
 Боксити є у Смілянському районі Черкаської області та у Високопільському районі Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових – Призов’ї. Поклади каолінів мають високу якість I можуть використовуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. Ix видобувають у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родовищем каолінів є Просянівське в абброетровській області. Тут потужність шару каолінів високої якості подекуди досягає 100 м. Їх використовують як для виробництва алюмінію, так і як наповнювач під час виготовлення паперу, та для виготовлення вогнетривких виробів.

Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське I Стремигородське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті на камінь аббро з якого витягують концентрат титану.

Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих copтів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке родовище Кіровоградської області. Основне родовище залізнортутних руд Микитівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.

В Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській,Черкаській та Одеській областях виявлено 10 родовищ золота. Мужиївське родовище Закарпатської області вже освоєно I там ведеться промислове добування золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена I технологія його відокремлення.

Нерудні корисні копалини широко використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.

Запаси кам’яної солі в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища – Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Солотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.

Запаси калійної солі  3,5 млрд т . Основні родовища – Калуське I Тростянецьке Івано-Франківської області та Стабниківське Львівської області.

Фосфорити розвідані ix запаси біля 400 млн т, а прогнозують біля 1,1 млрд т. Ocновні родовища – Кролівецьке Сумської удн., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Ав­тономної Республіки Крим.
Пластові поклади фосфоритів є у Тернопільській, Вінницькій I Хмельницькій областях, але пласти малопотужні 0,5-1 м із вмістом P₂O₅ 3-8% I видобуток їx малоефективний.
Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апатито-рідкіснометалеві виявлені в родовищах бласт’я, в основному бідні: вміст P₂O₅ 2,5-5% в корінних рудах. Запаси апатиту категорії A+B+C₁ оцінюються в 130 млн т.

За розвіданимизапасами самородної солі Україна займає одне із перших місць у світі I перше місце серед країн СНД. Cipкa зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища – Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської об­ласті, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.
Експлуатуються Роздольське I Подорожнянські родовища відкритим способом, а Язівське та Немирівське – способом підземного виплавлення. Cipкy використовують у xiмічній промисловості, насамперед для виробництва сірчаної кислоти.

Основне родовище бентонітових глин – Черкаське. Це родовище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родовища практично невичерпні, потужність пласта залягання – 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відливання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.

Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші поклади цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Юровоградської області. Є поклади графіту також у Петрівському та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних I мартенівських пе­чей та пристосування для розливу сталі. Їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважаються уднярщинібл I Веселівське Донецької області Полоцьке Запорізької області, П’ятихатське, Обозівське та Мурзинське Кіровоградської області.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чавуну. Ocновні родовища – Докучаєвське I Ново-Троіцьке уднярщи області та Балаклавське – Автономної Республіки Крим. Їх запаси 2,8-3,0 млрд т.

 Запаси крейди  сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському – Рівненської області та у Краматорську Донецької області.

Основні родовища вапняків - Розводівське I Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Григорівське Миколаївської області.

Поклади гіпcy є у 16 областях України I в Автономній Республіці Крим. Oсновні родовища: Піщанське I Моршинське Львівської області, Артемівське I Слов’яногірське уднярщи об­ласті, Михайлівське та уднярщи Луганської області, Збручанське Хмельницької області, уднярщині I Євпаторійське Автономної Республіки Крим, Миргородське Полтавської об­ласті, Хмельницьке Вінницької області, Ново-Полянське I Синяцьке Закарпатської області, Новозіручанське Тернопільської області.

Запаси граніту понад 3 млрд т. Основні родовища: Омелянівське, Коростишівське I Корнинське Житомирської області, Богуславське Київської області, Старобабинське I Ганське Черкаської області, Софіївське I Янцівське Запорізької області, Капустянське I Кудашівське Кіровоградської області, Тиврівське Вінницької області, Колесівське I уднярщині Рівненської1 об­ласті.

Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Ав­уднярщи Республіці Крим та у Житомирській області. За колъором та якістю український мармур вважають одним з найкрасивіших у світі.

 Паливні ресурси.

Усього в Україні на кінець ХХ століття виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази, найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три основні групи: паливні, рудні і нерудні.

У цілому значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам’яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам’яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі, решту – в Львівсько-Волинському басейні. Донецьке вугілля залягає на глибині 500-700 метрів (максимальна – 1200 метрів), товщина шарів – 0,5-2,0 м, 25% його коксується. Львівсько-Волинський басейн зосередив 2% вугілля, яке залягає на глибині 300-700 м, товщина шарів – 0,5-1,0 м. Найбільші поклади бурого вугілля – у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, глибина залягання – 5-140 м, відкритий видобуток).

Найбільші запаси нафти і газу – у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років – природного газу в Передкарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України.

Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менілітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської та Кіровоградської областей.

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі. Цей ресурс є сировиною для паливної промисловості.

 Запаси кам'яного вугілля 43,2 млрд т, в то­му числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родовища розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький бласті приходиться 98% запасів вугілля. На Львівсько-Волнинсъкий бласті – 2%.

Донецький кам'яновугільний басейн у межах України займає територію 150 тис. Км². Знаходиться в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській I частково в Xapківській областях. Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, а є пласти на глибинi до 1400 м. Товщина робочих пластів в межах 0,6—-1,2 м, а piдко – 1,5 м. Більше 70% вугілля припадає на бласт пологим падінням. Із загальної кількості вугілля 25% -коксівне, 30% — антрацити, а решта — довгополуменеве.

Львівсько-Волинський басейн розташований у межах Галицько-Волинської западини, має площу близько 10 тис. Км². Вугілля зосереджене на глибині 250-750 м. Товщина пласта 0,5-2 м, а зустрічаються пласти 2,8 м. Загальні запаси вугілля тут у межах 0,8 млрд т. Вугільні пласти залягають майже горизонтально або мають незначне падіння. Вугілля середньозольне, довгополуменеве, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб.

Запасів бурого вугілля  в Україні близько 3 млрд т. Наибільшим родовищем є Коростишівське Житомирської області, Звенигородське Черкаської обл., Олександрійське бластіїської обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій та Закарпатській областях. Середня потужність пластів 4-5 м, глибина залягання від 100-200 м. При згорянні 1 кг цього вугілля виділяється 5-6 тис. Ккал тепла, що на 40% менше від кам'яного вугілля. Використовується воно в основному для виробництва кам'яновугільних брикетів, які ідуть для побутових цілей, а також для одержання рідкого палива I побутового газу.

В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких експлуатується – 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров'ї та у Причорномор'ї.  У Прикарпатті відкрито 16 родовищ. Найбільше з них Долинське, Уличинське, Бориславське. Глибина залягання – від 1000-3000 м.

Придніпровський бласт включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське I Качанівське у Полтавській області.

3 надр України видобуто понад 350 млн т нафти. За прогнозами значні запаси нафти є у Донецькому регіоні. За сумарними прогнозами геологічні запаси нафти I газу в надрах Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд т нафтового еквіваленту.

Основні регіони, в яких є значні запаси при­родного газу, - це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон I Причорномор'я. У Передкарпатті діють Більче-Волинське, Космацьке, Косівське, та розвідані Судово-Волинянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, бласті родовища. Запаси газу цьо­го peгіону становлять 94 млрд м³.

В Дніпровсько-Донецькому газоносному peгіоні основні ро­довища в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кечилівське, Дружелюбівське), в бласті (Рибальське, Каченівське), в Полтавській (Солохо-Диканське), Чернігівській (Гнідинське), Дніпропетровській (Перещепинське) областях. За розрахунками запаси газу в цьому pегіоні – 785,4 млрд м³.

У Причорноморському pегіоні відкрито й експлуатується 17 газоносних родовищ із загальним запасом газу 14,3 млрд м³. Найбільші родовища: Галіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське Автономної Республіки Крим.

На дні Чорного моря геологи виявили перспективні родови­ща природного газу. Родовища природного газу розвідані I на шельфі Азовського моря – Керченське, Казантинське, Стрілкове. За різними підрахунками запаси газу тут понад 100 млрд м³. Таким чином, загальні обсяги промислових 3aпасів природ­ного газу в Україні становлять 1148,2 млрд м³.

Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресурси метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м³. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших газових родовищ світу.

За основними регіонами бласті об'єми метану розподіляються таким чином:Червоноармійський район – 231 млрд м³;Центральний район – 114,3 млрд м³;Торезько-Снежнянський район – 55 млрд м³;Донецько-Макіївський район – 44 млрд м³.

Торф – цінна сировина для паливної та хімічної промисловості. З нього одержують рідке паливо, феноли, блас, спирт, а також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: уЛьвівській, Івано-Фраківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмельницької, Житомирської, бластії, Чернігівської I Сумської областей. Товщина шарів – 10-12 м. Найбільші родовища: Замглай –у Чернігівській області, Брюховецьке у Львівській бласті.

Поклади горючіх сланців оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище – Бовтиське у Карпатах. Ро­довища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій об­ласті.

Земельні ресурси. Земля – один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно – предмет та засіб праці. Земельні ресурси – найцінніша складова природно-ресурсного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала найсуттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля – 55,1%, багаторічні насадження – 1,7%, сіножаті і пасовища – 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля. Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

На орні землі (ріллю) у структурі сільсько-господарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості грунтів.

У структурі грунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% – каштанові, 7% – підзолисті, 6,7% – сірі лісові, 2,5% – солонцюваті, 2% – лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу. За вмістом гумусу грунти України у різних зонах не одинакові. Так, грунти Полісся характеризуються невисоким вмістом гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованніть зростає до 1,0-2,5%, у типових чорноземах ало в гумусу 4,0-6%, у чорноземному Сте­пу кількість гумусу знижується у протилежному напрямку – з півночi на південь – від 6,0 до 1,5%. 

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що повинно підтверджуватися відповідним законо-давством.

Jlicoвi ресурси. Частка лісів та вкритих лісом територій у загальній площі України складає 17,03% (середньосвітовий рівень - 31,83%; європейський - 33,45%). Захищені території (природно-заповідний фонд) займають 3,9 % території, що в 5 разів менше середньосвітового рівня. Україна характеризується низьким рівнем забезпеченості водними ресурсами - обсяг місцевого річкового стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5,7 раза менший, ніж у Європі. Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в тому числі вкрито лісом – 9,4 млн га. Лісистість  становить всього 15,6%.

Ліси розміщенні дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах – 32%, на Поліссі – 26,1%. В Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%, а в Степовій – 3,8%. До найбільш лісистих об­ластей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська i Чернігівська.

У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну – 34,7%, дуб – 26,3%. Серед інших деревних порід ялина -9,9%, бук – 9,3%, вільха – 4,2 %, береза – 5,4%, граб – 3,7%, ясен – 1,4%, осика – 1,2%, інші породи – 3,4%.

Biковаa структура лісів України характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові -37,7%, достигаючи та стиглі – відповідно 10,1% та 6,8%.
Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м³, в тому числі в стиглих i перестиглих насадженнях 122,8 млн м³.

Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

 Водні ресурси - усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання. Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що у 18 разів менше, ніж у Росії. Водні ресурси виступають джерелом виробничого i побутового водопостачання i відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства i життєдіяльності населення.
Водні ресурси України складаються з місцевого стоку i тран­зиту.

На території України нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай – 123 км3, Дніпро – 53 км3, Дністер – 9 км3, Тису – 6 км3, Сіверський Донець – 5 км3 і Південний Буг – 3 км3. Однією з найбільших водних артерій, що протікає по тери­торії України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, ало , ало , Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км³.
Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км³, Сіверський Донець – 5 км³, Південний Буг – 3,4 км³.Особливе місце в водних ресурсах належить i Дунаю. Це ве­лика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123 км³, ал вона протшае по територп Украши лише на вщсташ 174 км, тому запаси п води на територи Украши використовуються лише на 5%, тобто у межах 6 км³.

Чималі запаси водних pecypciв України зосереджені в озе­рах, яких в кpaіні нараховується понад 3 тис. В них акумулюється близько 11 км³ води, з якої 2,5 км³ пріснa.
Значні запаси прісної води накопичуються в штучних водоймах. Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км²), Канівське (582 км²), Кременчуцьке (2252 км²), Дніпродзержинське (567 км²), Дніпрогесівське (410 км²) та Каховське (2155 км²) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км²), на Сіверському Дінцю – Печенізьке (86,2), на Осколі – Червонооскольське (123), на Південному Бузі – Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на ало вит (3,23) i Партизанське на Альмі (2,25 км²).
Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналам Сіверський Донець – ало ви довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас – 263 км, Північно-Кримському – 402 км, Каховському – 130 км, Дніпро-Інгулець – 40 км.
В країні зосереджені значні болотні масиви. Загальна площа боліт становить 1,2 млн га.Переважна їx більшість розміщена у Поліській зоні України.

Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам. Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті i тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Ix запаси становлять близько 20 км³. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі – 100-150 м, на твдш – 500-600 м.Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км³ води, сільське господарство використовує 18,4 км ³, комунальне господарство – 4,2 км³. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км³ води.

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км3 води. Найбільше з прісних – Світязь, солоних – Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км3, солоних – 8,6 км3. В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створенний на Дніпрі.

Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах. Запаси більш чистих, порівняно з поверх-невими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.
Чорне море площею 420 тис. Км², має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшіть з яких промислові. Є цінні водорості. ало транспортного море має ало велике значення як зона відпочинку i лікування людей.
Площа Азовського моря  майже 40 тис. Км². Характери­зується багатим видовим складом риб – понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води i сприяє широ­кому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпочинку i лікування.

Природно-рекреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг з метою відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

 Вони повинні забезпечити відновлення та розвиток життєвих сил людини, сприяти регенерації здоров’я i підтримці працездатності населення. До ix складу відносять мінеральні води, мінеральні грязі, кліматичні i ландшафтні умови. Вони у певній мipi розміщені по всій території України, але найбільша ix кількість на півднi країни – в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій областях.

Значна кількість їx є i у зоні Карпат – у Закарпатській, Львівській i Івано-Франківсьий областях. На південному березі Криму широко використовується поєднання гірського повітря з степовим, морська вода, грязелікування, мінеральні джерела, ропа лиманів. У Причорномop'i та Приазов'ї – поєднання степового й морського повітря з геліо- та грязелікуванням, морськими купелями. У Карпатах –гірське повітря, хвойні ліси, мінеральні джерела.

У Вінницькій, Хмельницькій, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Черкаській та інших областях є близько 600 родовищ радонових вод. У Волинській, Луганській, Запорізькійй - бромних вод. У Львівській – «Нафтусі», сульфідних розсолів, у Закарпатті є вуглекислі води (Свалява, Поляна). Biдомi своїми лікувальними водами Моршин, Любінь Великий, Шкло на Львівщині. Biдомi своїми лікувальними властивостями грязі – Куяльника, Бердянська, лиманів північної частини Чорноморського i Азовського узбережжя Сивашу, Криму, озокерит Борислава. Повсюдно розміщені ало витратнихі родовища столових мінеральних вод.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного i міжнародного значення. Діє 536 санаторіїв, здатних відразу прийняти на лікування майже 150 тис. Відпочиваючих, та 290 будинків відпочинку, розрахованих на 90 тис. чол., а також 2 тис. Баз відпочинку, здатних одноразово прийняти 240 тис. чол.

У складній системі використання рекреа-ційних ресурсів помітне місце посідає туризм (поєднує пізнавальні й оздоровчі функції), організований (через будинки й бази відпочинку, пансіонати, дитячі табори) і неорганізований відпочинок (самодіяльні короткочасні або тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо). Різноманітний рекреаційний потенціал України нині розглядається як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

Незважаючи на досить низький рівень забезпеченості країни окремими видами природних ресурсів, вони впродовж багатьох років зазнавали масштабного екстенсивного використання, що призвело до їх виснаження, втрати можливостей відтворення та відновлення.Техногенний тип економічного розвитку змінюється стратегією сталого розвитку, який передбачає раціональне використання наявних природних ресурсів країни. Наявність і багатство окремих видів природних ресурсів, значний трудовий і науковий потенціал, сприятливе географічне розміщення країни, спроможність окремих регіонів до інновацій, розвиненість промислового комплексу створюють сприятливі умови для сталого зростання економіки України.

7.4.Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу

Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

– впровадження ресурсозберігаючих технологій;

– комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

– відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

– розширення геологорозвідувальних робіт;

– розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);

– збереження та примноження системи заповідників і заказників.
              Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів.  Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­ало витр кар’єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. Т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит­них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех­нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих ало витратних тех­нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо­вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра­диційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному в8. Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1.В чому заключається сутність природно-ресурсного потенціалу та яка його структура?

2.Що розуміється під кількісною і якісною оцінкою природних ресурсів та природних умов?

3. Дайте характеристику основних видів природних ресурсів.

4.Основні шляхи ресурсозбереження та їх практичне значення.

5.Назвіть основні екологічні проблеми України.

6.Чим відрізняється поняття “природні умови” та “природні ресурси”?

7.Які класифікації природних ресурсів ви знаєте?

8. Дайте коротку характеристику мінеральним, земельним, агрокліматичним, водним, лісовим та рекреаційним ресурсам України.

9. Які основні напрями раціонального використання природних ресурсів вам відомі?

Глосарій

Перелік рекомендованої літератури