1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ ДИЦИПЛІНИ “РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА”

1.1. Об’єкт та предмет дослідження регіональної економіки

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає сукупність економічних і соціальних факторів та явищ, що зумовлюють формування і розвиток продуктивних сил та соціальних процесів у регіональній системі країни й кожному регіоні.

При цьому розміщення продуктивних сил як наука вивчає загальні і часткові закономірності розміщення продукивних сил. При цьому такі територіальні закономірності носять як регіональний, так і міжрегіональний і глобальний характер. Регіональна економіка є наукою про конкретні прояви загальних і часткових закономірностей розміщення продуктивних сил.

Об´єктом дослідження є продуктивні сили. Предметом дослідження - їхній територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили - це система суб´єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи.

Розміщення продуктивних сил як явище - це динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі. У даному аспекті розміщення продуктивних сил є предметом дослідження регіональної економіки. Продуктивні сили - це система суб´єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. Розміщення продуктивних сил як явище - це динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі. У даному аспекті розміщення продуктивних сил є предметом дослідження регіональної економіки.

Предмет курсу — просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях (населений пункт, адміністративний район, область, економічний район тощо). Елементи просторової організації продуктивних сил (природні ресурси, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, наявна територіальна інфраструктура, регіональні системи господарювання) є об'єктами вивчення науки розміщення продуктивних сил регіональної економіки. У зв'язку із вступом суспільства у фазу постіндустріального розвитку, спектр і склад продуктивних сил неухильно розширюються. Сьогодні до продуктивних сил зараховують: науку, інноваційні процеси, методи прогресивної організації праці, обширну інформацію та багато інших елементів. Однак і сьогодні, і в майбутньому головною продуктивною силою залишається людина, яка створює матеріальні блага і споживає їх.

Мета — комплексне вивчення об'єктивних і суб'єктивних законів та закономірностей формування економічного простору і розробка конструктивних практичних рішень з подолання його диспропорції і недоліків розвитку.

Завдання регіональної економіки — зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку і подолання дезінтеграційних тенденцій, створення рівних соціально-економічних і екологічних умов розвитку регіонів з метою становлення в них постіндустріального розвиненого суспільства, підвищення рівня життя усіх громадян. Це є довготерміновою (стратегічною) метою. Короткотермінова мета — подолання кризових явищ і підняття рівня економіки у проблемних (відсталих) регіонах.

 

1.2. Історія розвитку регіональної економіки

 

Наука про регіональні особливості господарства зародилася в глибинах географії: спочатку — загальної, потім — економічної, а в кінцевому результаті — соціально-економічної. Уявлення про географію як науку виникло ще в античні часи. Тривалий період географічне мислення було складовою філософії, історії, медицини. Як самостійна наука географія сформувалась в останні століття до нашої ери. Гекатей, Геракліт, Арістотель, Ератосфен, Страбон, Птолемей та інші античні автори вважаються першими науковцями-географами.

Первинна географія описувала територіальні відмінності природи, населення, його традицій і занять, торгівлі, релігії та історії. Цей класичний підхід панував довго. Першою економіко-географічною працею вважають роботу представника флорентійських торговельних компаній в Антверпені Людовіка Гвіччардіні "Опис Нідерландів" (1567). Географії ми завдячуємо створенням теорії чинників розвитку і розміщення господарства; виробленням понять про форми територіальної організації (територіально-господарські системи, територіальні структури); посиленням уваги до ролі трудових ресурсів і природно-ресурсного потенціалу в розміщенні господарства та ін.

Першим напрямом розвитку регіональної економіки була “камеральна статистика”, яку розвивали в своїх працях Г.Ахенваль (1749) і А.-Ф.Бюшинг (1754). Основним методом цієї науки було нагромадження статистичних даних щодо природних ресурсів, розвитку економіки, політичного устрою, збройних сил певної території. З розвитком міжнародного поділу праці й міжнародної торгівлі зросли вимоги до знань про країни, сировинні, паливні ресурси, фінанси, внутрішній ринок, що викликало народження “комерційної географії”, яка виникла у Франції. У 1740 році вийшов у світ перший підручник з комерційної географії, автором якого був Ж.-Ж. Саварі.

У другій половині  XVIII та першій половині XIXсторіччя у економічній географії посилився вплив  політичної економії. К.Ріттер створив концепцію, за якою історія народів залежить від розвитку природного середовища. Новий напрям в економічній географії створив І. Тюнен. 1 1826 році він опублікував працю “Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства й національної економіки. Дослідження про вплив хлібних цін, багатства грунту і податків нка землеробство”. І.Тюнен створив модель просторового розміщення систем сільського господарства навколо центру споживання. Послідовником І.Тюнена був А.Вебер, що довів, що промислові підприємства розташовуються з урахуванням мінімізації витрат на транспорт, оплату праці, а також агломерування промисловості.

 В російській імперії представниками економічного напряму в географії бути І.К.Кирилов, В.М. Татищев, М.В. Ломоносов.

У своєму подальшому розвитку наука про територіальне розміщення продуктивних сил мала кілька наукових напрямів:

-            географічний детермінізм. Зміст даного напряму полягає в тому, що визначальною силою у розвитку економіки (людського суспільства) вважають природне середовище і географічне розташувавння тієї чи іншої країни. Представниками даного напряму були Монтеск´є Ш., Реклю Ж., Гантингтон Е., Ратцель Ф., Соловйов С., Ключевський В., Мечников Л.;

-            енвайроменталізм, представники якого (Симпл Е., Сміт Р., Тейлор Г.) вважали, що міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. В межах даної наукової течії довгий час популярною була теорія “кліматичних оптимумів” Гантингтона Е., за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі;

-            просторова економіка. В межах даної теорії простір абстрагували як самостійний фактор, що визначає розвиток економіки, економічний простір роглядали як ідеально рівну поверхню з рівномірно розташованими об´єктами народного господарства й населеними пунктами. Представниками даного напряму були Тюнен І., Вебер А., Леш А., Кристалер В., Ізард У.;

-            марксизм виходив з того, що розміщення продуктивних сил обумовлюється перш за все способом виробництва і їх територіальна організація істотно залежить від соціального ладу;

-            загальний детермінізм. Є сучасним науковим напрямом у розвитку регіональної економіки. Основною є теза про те, що економічні закони і закономірності мають загальний характер, проте можуть мати певні відмінності у проявах залежно від соціально-економічного ладу. Провідну роль у розміщенні продуктивних сил при цьому відіграє територіальний поділ праці.

Сучасний напрям розвитку регіональної економіки розпочато в 60-ті роки ХХ сторіччя, коли американські вчені В.Бунге, В.Ізард, П.Хаггет, Д. Харвей поєднали кількісні методи дослідження з традиційним просторовим розглядом об´єктів регіональної економіки.

Розвиткові економічної науки сприяв і І. В. Вернадський (1821—1887) — батько знаменитого природознавця. У 1849 році він захистив докторську дисертацію, присвячену аналізу італійської економічної літератури. Вже один цей факт свідчить, що українські економісти виходили за національні межі, долучалися до загальноєвропейського наукового контексту. І. В. Вернадський критично оцінював утопічні теорії "общинного соціалізму", носіями якого були О. Герцен, M. Чернишевський та інші російські соціалісти, був головним опонентом М. Чернишевського, він видавав журнал "Економічний покажчик", що для того часу, як стверджують дослідники, був унікальним виданням.

Важливе місце в українській і в європейській економічній науці належить доцентові Київського університету M. І. Зіберу (1844—1888), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію, присвячену вивченню еволюції трудової теорії від Д. Рікардо до К. Маркса. Він першим у світі здійснив науковий аналіз "Капіталу" К. Маркса, визначивши його джерела. До речі, сам К. Маркс зазначав, що M. І. Зібер найглибше проник у методологію "Капіталу". У розвитку економічної науки велика заслуга належить видатному українському вченому М. І. Туган-Барановському, який обґрунтував можливості синтезу трудової концепції та концепції граничної корисності, що вважалися антиподами. Теорія М. І. Туган-Барановського була математично аргументована за допомогою використання нескінченно малих величин. М. І. Туган-Барановський зробив помітний вклад у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічних доктрин марксизму, економічних концепцій російського народництва. Його праця з історії криз в Англії на початку XX ст., перекладена німецькою та англійською мовами, вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи й Америки. М. І. Туган-Барановський є першим східноєвропейським ученим, якого визнала світова економічна думка. Міжнародне значення мають дослідження М. В. Птухи (1889—1961). Світогляд ученого формувався на українських наукових традиціях під впливом М. І. Туган-Барановського. М. В. Птуха розробив демостатичні таблиці, висунув демостатичні ідеї, які високо оцінила світова статистична наука.

Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповюн, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

Отже, економічна наука України на всіх історичних етапах розвивалася у загальноцивілізаційному руслі, а український народ дав світові оригінальних економістів-мислителів, спадщина яких досі ще достатньо не вивчена і не популяризована.

 

1.3. Методологія регіональної економіки

 

У дослідженнях регіональна економіка послуговується загальними і спеціальними методами наукового пізнання, до яких належать системний аналіз, метод систематизації, балансовий метод, метод економіко-географічного дослідження та ін.

Системний аналіз — сукупність методів і засобів дослідження складних, багаторівневих і багатокомпонентних систем, об’єктів, процесів, що ґрунтується на комплексному підході, врахуванні взаємозв’язків і взаємодії між елементами системи. Цей метод спирається на принцип поетапності (визначення цілей і завдань, формування наукової гіпотези, комплексне вивчення особливостей оптимального варіанту розміщення галузей). За допомогою системного аналізу вивчають структури галузей господарства, їх внутрішні взаємозв’язки і взаємодії. Метод систематизації пов’язаний із розчленуванням досліджуваних соціально-економічних явищ (з огляду на мету дослідження) та вибраних критеріїв сукупності, які характеризуються визначеними ознаками і спільністю.

Балансовий метод полягає у зіставленні врівноважених систем показників і вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній формах. Основними системами таких показників і пропорцій є виробництво та розподіл, виробництво і споживання, доходи і витрати, заощадження і споживання, ресурси та їх використання. Цей метод дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями спеціалізації регіону і галузями, які доповнюють територіальний комплекс, інфраструктурою (виробничою і соціальною). Побудова галузевих і регіональних балансів сприяє визначенню раціонального рівня комплексного розвитку регіону та виявленню диспропорцій у його розвитку.

Метод економіко-географічного дослідження поділяють на три складові: регіональний метод (дослідження напрямів формування і розвитку територій, вивчення розвитку і розміщення суспільного виробництва в регіональному розрізі); галузевий метод (дослідження напрямів формування і функціонування галузей економіки в географічному аспекті, вивчення розвитку і розміщення суспільного виробництва в галузевому розрізі); місцевий метод (дослідження напрямів формування і розвитку виробництва окремих міст, поселень та вивчення розвитку і розміщення виробництва за його первинними ланками).

Картографічний метод дає змогу наочно, за допомогою побудови карт, визначити особливості територіального розміщення виробництва тощо. Карта в регіональній економіці є не тільки об’єктом дослідження, а й джерелом отримання інформації про розміщення продуктивних сил і економіку регіону. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм сприймаються і фіксуються не тільки особливості розміщення, а й статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку галузей і регіонів.

Метод соціально-економічного прогнозування — це комплекс способів та інструментів оброблення інформації про розвиток соціально-економічних явищ і процесів, функціонування систем у майбутньому. Він охоплює екстраполяцію, моделювання, метод експертних оцінок, які є взаємопов’язаними. У процесі прогнозування використовуються такі загальнонаукові елементи діалектичного методу, як індукція і дедукція, метод аналогії, прогнозні аналітичні і синтетичні оцінки тощо.

Метод економіко-математичного моделювання (моделювання територіальних пропорцій розвитку економіки регіону, моделювання за галузями господарства регіону, моделювання формування господарських комплексів регіону), ґрунтуючись на використанні сучасних електронних засобів, дає змогу з мінімальними затратами праці і часу опрацьовувати величезний масив статистичної інформації, вихідні дані, що характеризують рівень, структуру, особливості розвитку соціально-економічного комплексу регіону. Він сприяє прийняттю оптимальних рішень щодо варіантів і моделей відповідно до завдань і цілей регіональних досліджень.

Регіонометрикою називають науковий напрям в регіональній економіці, що застосовує математичні методи, регіональне моделювання.

Метод таксонування полягає у розчленуванні територій на споріднені або ієрархічно підпорядковані таксони (лат. taxere — оцінювати) — дискретні об’єкти, пов’язані певною мірою із загальними властивостями і ознаками, завдяки чому є підстави для надання їм визначеної таксономічної категорії. Таксони являють собою рівнозначні або ієрархічно підпорядковані ланки, наприклад адміністративний район, територіальна громада. Фактично процес районування на будь-якому рівні є таксонуванням. Оскільки об’єктом таксонування стають регіони, то можна застосовувати поняття «регіоналізація».

Варіантний метод розміщення продуктивних сил регіону застосовується при розробленні схем розміщення виробництва в межах регіону на початкових етапах планування і прогнозування. Він передбачає розгляд варіантів різних рівнів розвитку господарства тих чи інших регіонів, варіантів територіальних економічних пропорцій по регіонах.

Сучасна регіональна наука широко використовує методи соціологічних досліджень  - стандартизовані інтерв’ю, індивідуальні співбесіди з представниками різних галузей і сфер соціально-економічного комплексу регіону; контент-аналіз інтерв’ю і публічних виступів управлінської еліти регіону, вчених і спеціалістів тощо.

Методи зіставлення рівня життя населення і прогнозування розвитку регіональної соціальної інфраструктури використовуються для аналізу рівня життя населення регіонів. Центральні економічні органи розробляють методику зіставлення на основі синтетичних та індивідуальних показників. Мета досліджень територіального рівня життя населення полягає у виявленні фактичних відмінностей у рівні життя, які безпосередньо пов’язані із розвитком регіональної інфраструктури.

Порівняльно-географічні методи використовують для зіставлення об’єктів, створених природою і перетворених у процесі господарської діяльності, а також створених людиною геотехнічних систем, які функціонують в природному середовищі. Кількість ознак, за якими порівнюють об’єкт, має бути достатньо великою. Різновидом порівняльно-географічного методу є метод еталонів. Наприклад, в сільському господарстві еталоном є посіви на полях дослідних господарств. Їх урожайність слугує орієнтиром для інших господарств, розміщених у подібних природно-кліматичних зонах. Іноді, зокрема при комплексних регіональних дослідженнях, класифікувати об’єкти складно. За неможливості глибокого вивчення кожного із них використовують метод аналогій, зміст якого полягає у зіставленні однієї регіональної складової з іншою, розміщених в аналогічних природнокліматичних та соціально-економічних умовах.

Метод польових досліджень використовують для збирання соціально-економічної інформації на місці. За його допомогою досліджують планову структуру і межі досліджуваного об’єкта (процесу, явища), територіальні відмінності в умовах, спосіб і якість життя населення, рівень господарського освоєння території, специфіку взаємодії виробництва та населення з природним середовищем.

Статистичний метод дає змогу забезпечити систематизацію статистичної інформації, кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об’єкта, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики.

 Регіональна економіка має 4 рівні дослідження просторових процесів:

1. Дослідження взаємодії окремих економічних агентів в обмеженому географічному просторі.

2. Дослідження взаємодії груп економічних агентів на основі різноманітних ознак в прив’язці до певної території.

3. Дослідження взаємодії між всіма господарськими суб’єктами на обмеженій території.

4. Дослідження особливостей взаємодії між окремими господарськими об’єктами різних територій.

 За змістом Регіональна економіка близькі до соціально-економічної географії. Однак вони розглядають продуктивні сили через призму суспільної діяльності, а не як умову подальшого розвитку суспільства, не як компонент географічного середовища, що залучений до процесів суспільної діяльності.

Методологія – вчення про принципи побудови, форми і способи науковопізнавальної діяльності (загальний світогляд дослідника і фахівця, його підходи до вивчення і розуміння оточуючого середовища або методологія передбачає сукупність методів, принципів і засобів дослідження, що застосовуються у даній галузі знань).

 Конкретна частина методологічної бази курсу РПС спирається як на застосування загальнонаукових методів (формалізація і моделювання, аналіз і синтез тощо), так і на використання методів конкретних наук, насамперед географічних (експедиційних, картографічних), економічних (статистичних) та ін. Виступаючи як наука географічна, розміщення продуктивних сил широко користується й методами суміжних наук, в першу чергу математики, фізики, історії та інших фундаментальних, гуманітарних і суспільних напрямків і галузей науки. Серед специфічних методів, що використовуються у теорії і практиці РПС, згадаємо районування, за допомогою якого здійснюється регіоналізація, тобто поділ території на своєрідні, але історично й функціонально пов’язані ділянки (регіони). Аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому складні явища розчленовуються на більш дрібні (наприклад, при характеристиці населення окремо аналізуються його щільність, природний приріст, віковий, статевий, професійний склад тощо). Синтез - метод, протилежний аналізу, за допомогою якого досліджується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та їх об’єднання (наприклад, на основі запасів кам’яного і бурого вугілля, нафти, газу, торфу тощо, дається оцінка енергетичного потенціалу в цілому; зокрема, синтезом широко користуються при згаданому районуванні території).

Метод аналогії, ті чи інші явища аналізуються або проектуються з огляду на подібність ситуації в інших умовах (при цьому особлива увага повинна звертатися на обґрунтованість співставлення тих чи інших явищ або районів). Аналітичні математичні методи охоплюють надзвичайно широкий спектр використання математичного апарату (елементарні лінійні функції, диференційні та інтегральні рівняння, варіаційне обчислення тощо) для вивчення тих чи інших економікогеографічних процесів і явищ. До них тісно примикають різноманітні статистичні методи, що спираються на теорію ймовірності, а результати досліджень оформлюються здебільшого у табличній або графічній формі.

Сучасна методологічна база курсу РПС, як і географії в цілому, розроблялася протягом тривалого часу за участю сотень і тисяч дослідників, практичною базою для яких завжди були окремі регіони Землі (материки, держави або їх більші чи менші частини). Саме тому вітчизняна методологія розміщення продуктивних сил спирається на досить тривалу історію географічного вивчення закономірностей розвитку економіки нашої держави, яка продовжується й у сьогоденні.

Поступове ускладнення регіональної економіки призводить до зростання кількості використовуваних методів дослідження. Умовно їх можна поділити на загальні та спеціальні, традиційні і нові методи.

 До загальних належать методи, що використовуються всіма науками: методи наукової логіки, системного аналізу, порівняльний та історичний методи, методи аналогій, систематизації і класифікації тощо.

До спеціальних методів належить група економічних і економіко-математичних, статистичних методів. Використовуються у регіональних дослідженнях також спеціальні методи інших наук — соціологічні, психологічні (мотиваційні), інформаційні, економіко-географічні, фізико-географічні, картографічні, прогнозні тощо. Вони не належать до спеціальних економічних методів дослідження, але часто їх зараховують до цієї групи у зв'язку з особливою специфікою у сфері їх використання для аналізу економіки регіонів.

Поділ на традиційні і нові методи — ще більш умовний, ніж на загальні та спеціальні. До традиційних методів зазвичай належать методи, що використовуються достатньо довго і є широко розповсюдженими. Частину з них зараховують до загальних методів завдяки їхньому застосуванню в інших науках (наприклад, методи техніко-економічних і нормативних показників використовуються в інженерно-технічних і природничих науках). До нових належать такі методи, що відкриті недавно і є перспективними, наприклад ГІС-технології.

Сукупність методів регіональних економічних досліджень постійно зростає та ускладнюється як завдяки виробленню нових власних методів, так і за рахунок їх поповнення із суміжних наук.

Методологія наукового пізнання - це сукупність засобів дослідження, що застосовують в науці, й одночас - учення про методи і засоби пізнання та перетворення дійсності.

Основними засадами методології регіональної економіки є принципи наукових досліджень: принцип територіальності, принцип комплексності, принцип регіональної цілісності, принцип системності.

Принцип територіальності передбачає вивчення типу просторового групування ресурсів і природокористування, а також форм матеріалізації виробничого процесу на території регіону. Принцип територіальності уособлюється у континуальності соціально-географічного простору і дискретності його організації.

Принцип комплексності проявляється у взаємоузгодженості і взаєобумовленості розвитку елементів економіко-географічного простору.

Принцип регіональної цілісності обумовлює об´єктивний взаємозв´язок природних, соціальних та економічних процесів та явищ, що взаємодіють у певному територіальному ареалі.

Принцип системності розглядає регіон як сукупність елементів, які пекребувають у відношеннях і зв´язках один із одним і утворюють певну цілісність, єдність.

Метод дослідження - це певна послідовність підходів та операцій, котрі треба виконанти для досягнення поставленої мети при вивченні певного явища чи процесу, а також особливі способи та методики дослідження. При дослідженні регіонального розміщення продуктивних сил використовують наступні методи:

-            методи першого рівня (філософські, загальнонаукові): системний та діалектичний;

-            методи другого рівня (міждисциплінарні): аналіз, синтез, історичний, математичний; наукова систематизація (дедукція і індукція, типологія, класифікація)

-            методи третього рівня (конкретнонаукові): статистичний, картографічний (регіональний аналіз, локаційний аналіз);

-            методи четвертого рівня (методико-технічні): економіко-математичне моделювання, балансовий.

        

1.4. Місце курсу в системі наукових дисциплін

 

З одного боку, регіональна економіка вважається наукою економічною, тобто вона є складовою загальної економіки. З іншого — вона належить до сукупності регіональних наук, котру В. Айзард назвав регіоналістикою (Regional Science). До складу останньої також входять економічна і соціальна географія (згідно з традиційною класифікацією географія належить до природничих наук), РПС (належить до економічних наук), регіоналізм (належить до міжнародної економіки, геополітичної та геоекономічної наук, наук про управління), регіонознавство (можливе і країнознавство, і краєзнавство).

Отже, дослідження з регіональної економіки часто охоплюють елементи всіх розглянутих вище регіональних наук і провести чітку межу між ними неможливо. Жорстка структуризація наукових напрямів має принципове значення лише з погляду самої наукової логіки. З позиції вирішення прикладних регіональних завдань вона не є найважливішою. Головне — конструктивність і позитивний результат знайдених рішень.

Регіональна економіка найтісніше пов'язана з блоком економічних наук — загальною економічною теорією, політекономією, макро- і мікроекономікою, геоекономікою і геополітикою, міжнародною економікою, науками про фінанси, податки тощо. Простежуються тісні зв'язки регіональної економіки з статистикою звичайною (наука про показники) і математичною (наука про математичну обробку статистичних даних), науками про управління і менеджмент, інформатикою. Надзвичайно важливим є зв'язок регіональної економіки з математикою (за прийнятою класифікацією остання — наука природнича), особливо використання економетричних, економіко-статистичних методів, методів теорії ймовірності та ін.

Існування регіонів зумовлено формуванням соціуму (сукупності людей з усією багатогранністю їхніх відносин, мотивацій, культури і менталітету), що тісно пов'язує регіональну економіку з блоком соціальних (належать до суспільних) і гуманітарних наук — соціологією, географією населення, демографією і народознавством, етнографією, психологією, релігієзнавством, культурологією, урбоекологією тощо. "Соціологізація" регіональної економіки постійно поглиблюється.

Третій блок (наукознавство всі науки поділяє на природничі, суспільні і гуманітарні) природничих наук дає для регіональної економіки знання переважно з фізичної географії (геоморфології, гідрології, кліматології, ґрунтознавства, ландшафтознавства тощо), геології, екології (остання є також і міждисциплінарною наукою) та ін. Отже, регіональна економіка переживає також процес "географізації" та "екологізації'.

       Отже, регіональна економіка — наука багатогранна, за своєю суттю — міждисциплінарна (хоча згідно з чинною класифікацією наук, її зараховують до наук економічних), оскільки розглядає не лише економічні, а й низку інших проблем формування соціуму і стану навколишнього середовища. В ідеалі регіональна економіка повинна містити конструктивні пояснення закономірностей і принципів раціоналізації економічного простору, розвитку різних типів регіонів, міжрегіональних взаємодій, розміщення видів діяльності і населення.

       Регіональна економіка і її продуктивні сили тісно пов'язані з економічною теорією. В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон ефективного використання суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна значно збільшити обсяги перевезення готової продукції між товаровиробником і її споживачем.

Поряд з економічною теорією теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів.Завдання наукових досліджень - всебічно обґрунтувати необхідність збалансування розміщення продуктивних сил, що сприятиме досягненню економічної незалежності країни, зростанню добробуту населення, зміцненню могутності України.

Основні напрями економічного аналізу, пропорцій і закономірностей відтворення виробництва, динаміки і факторів його зростання подані в визначеній системі показників економічної статистики. Сучасна соціально-економічна статистика є багатогалузевою наукою, яка охоплює всі народногосподарські, галузеві і територіальні аспекти практичної діяльності органів державної статистики. Вона входить в систему суспільних наук, які викладають у вищих навчальних закладах.

В цілому статистика як суспільна наука включає: загальну теорію статистики, економічну і соціальну статистику, статистику населення та галузеву статистику.

На основі зведених статистичних даних аналізують і оцінюють: показники рівня, структури, динаміки і ефективного розвитку економіки, її збалансованості і пропорційності з метою виявлення можливостей і резервів стратегічних напрямків розвитку галузей народного господарства (в першу чергу пріоритетних як для країни в цілому, так і для певної території, регіону). Таким чином, економічна статистика допомагає використати відповідні методи і способи розробки планів, які б повністю задовольняли потреби розвитку народного господарства.

Навчальна дисципліна "Регіональна економіка" тісно пов'язана з усіма іншими галузевими економічними науками. Будь-яка галузева економіка базується і в цілому, і окремо на наявності галузевих продуктивних сил, їх розміщенні, тобто на їх територіальних організаціях. Наявність продуктивних сил та їх ресурсів визначає можливий рівень розвитку тієї чи іншої галузі, шляхи вирішення цієї проблеми для держави, певної території, регіонів.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

 

  1. Що є предметом і об’єктом вивчення дисципліни?
  2. Чи тотожні об’єкт і предмет дослідження дисципліни “Регіональна економіка”?
  3. Розкрийте сутність продуктивних сил і дайте сучасне визначення поняття: “Розміщення продуктивних сил”.
  4. Дайте сучасне визначення поняття “Продуктивні сили”, назвіть їх.
  5. У чому полягають методологічні основи науки Регіональна економіка, які напрями її розвитку Вам відомі?
  6. Які Ви знаєте наукові методи досліджень РПС?
  7. У чому полягають  основні завдання курсу?
  8. Теоретичні основи розміщення продуктивних сил.
  9. Зміст курсу та його місце в системі наукових дисциплін.
  10. Охарактеризуйте етапи формування науки про вивчення продуктивних сил і регіональної економіки
  11. Які напрями розвитку науки про територіальне розміщення продуктивних сил Вам відомі?
  12. Охарактеризуйте внесок українських вчених в розвиток регіональної економіки.

Тестовий контроль до теми