Монтажний інструмент – це пристрій, у якому рух робочого органа здійснюється за допомогою вбудованого двигуна, а управління й допоміжні рухи виконуються вручну. Найбільше поширення інструмент одержав при виконанні будівельно-монтажних, сантехнічних і ремонтних робіт, а також при монтажі металоконструкцій і технологічного встаткування. Застосування машин дозволяє в 5...10 разів збільшити продуктивність праці (у порівнянні з роботою вручну), значно знизити трудомісткість і підвищити якість операцій, а також поліпшити умови праці оператора.

Інструмент повинен задовольняти наступним основним вимогам:

·    забезпечувати найвищу продуктивність робіт при високій якості виконуваних операцій;

·    мати мінімальні габарити й масу при досить великій потужності двигуна;

·   бути зручними в експлуатації й максимально полегшувати умови праці оператора;

· мати високу надійність і довговічністю в роботі, універсальністю й високою маневреністю;

·      відповідати встановленим нормам шумо- і віброізоляції;

·      забезпечувати повну безпеку оператора;

·       мати широку повузлову уніфікацію;

·       відповідати сучасним вимогам технічної естетики;

·    мати невисоку початкову вартість і низькі експлуатаційно-ремонтні витрати.

Класифікують інструмент по:

·       основному призначенню й області застосування;

·       роду енергії живлення й привода;

·       способу перетворення енергії живлення;

·        характеру руху робочого органа;

·        виконанню й регулюванню швидкості;

·        методу забезпечення безпеки робіт.

По призначенню й області застосування інструмент підрозділяється на:

·   машини загального призначення (свердлильні, шліфувальні, полірувальні й фрезерні);

·    для обробки металу, деревини, для монтажно-складальних робіт (різьбозавертні) і ін.

До машин для обробки металу відносяться ножиці, машини різьбонарізні й розвальцювальні, крайкорізи, труборізи, пилки дискові по металу, щітки кутові, молотки пучкові й зубильні. До машин для обробки деревини ставляться пилки дискові, ножівкові й ланцюгові, машини розпилювальні й деревообробні, рубанки, долбіжники. До машин для монтажно-складальних робіт відносяться гайковерти, шуруповерти, шпильковерти.

По роду енергії живлення й приводу машини підрозділяються на електричні, пневматичні, моторизовані, гідравлічні й порохові.

Електричні машини підрозділяються на машини: постійного струму, однофазного змінного струму із двигунами колекторними й асинхронними; трифазного змінного струму із двигунами асинхронними нормальної й підвищеної частоти струму.

Пневматичні машини підрозділяються на ротаційні, турбінні й поршневі.

Моторизовані машини ділять на машини з бензиновими двигунами й з дизелями.

При виробництві монтажних робіт переважно поширені ручні машини з електричним і пневматичним приводом.

По способу перетворення енергії живлення інструмент підрозділяється на механічний, фугальний, компресійно-вакуумний, пружинний. У механічній машині енергія живлення передається на робочий орган через передавальний механізм (редуктор); у фугальній – без використання проміжного передавального механізму; у компресійно-вакуумній – передача енергії здійснюється ударником, пневматично пов'язаним із проміжним перетворювальним механізмом і в пружинній машині передача енергії на робочий орган здійснюється за допомогою пружної ланки.

По характеру руху робочого органа інструмент підрозділяється на машини з обертальним, зворотно-поступальним і складним рухом. При обертовому русі робочого органа силовий вплив на оброблюваний об'єкт відбувається безупинно; при зворотно-поступальнім або складнім рухах – імпульсами.

По виконанню й регулюванню швидкості інструмент підрозділяється на прямій і кутовий, реверсивний і нереверсивний, одне- і багатошвидкосний. У прямих машин осі привода й обертового робочого органа збігаються (паралельні), у кутових – перетинаються. Останні призначені для роботи у важкодоступних місцях.

По методу забезпечення безпеки робіт електричні машини підрозділяються на три класи. До класу I відносяться машини, що працюють при напрузі току більш 42 В, і в яких хоча б одна деталь, доступна для дотику, відділена від струмонесучої деталі однієї робочою ізоляцією. До класу II відносяться машини, що працюють при напрузі току більш 42 В, у яких усі металеві частини, доступні для дотику, відділені від струмонесучих частин подвійною (посиленою) ізоляцією. До класу III відносяться машини, що працюють при напрузі току менше 42 В, при цьому вони мають підвищену частоту електричного струму.

Безпека електричних машин багато в чому визначається їхньою захищеністю від влучення вологи на ізоляцію. За цією ознакою інструмент виготовляється в трьох варіантах: незахищені, бризькозахищені й водонепроникні. Вібробезпека усіх машин забезпечується спеціальними пристроями для зменшення вібрації, передаваної на руки оператора, до припустимого межі.

У теперішній час для впорядкування випуску інструмента введена єдина система індексації. Згідно з нею кожна модель ручної машини має буквено-цифрове позначення (індекс). Буквена частина індексу позначає тип привода машини: ІЕ – електричний, ІП – пневматичний, ІГ – гидро- і гідропневматичний, ІМ – моторизований із двигуном внутрішнього, згоряння. Для насадок, головок і допоміжного устаткування незалежно від типу привода введений буквений індекс ІК.

Цифрова частина індексу відповідає класифікатору, наведеному в таблиці 1.6, згідно з яким увесь монтажний інструмент поділяють на групи й підгрупи, залежно від їхнього призначення й найважливіших конструктивних особливостей. Згідно із класифікатором, всі ручні машини розділені на дев'ять груп, група 10 є резервною й передбачена для машин зовсім нової конструкції (з автономним електроприводом або променевим впливом на оброблювані деталі й конструкції). Незаповнені графи класифікатора призначені для нових машин зазначених груп. Так, розшифрування індексу молотка ручного пневматичного рубильного ІП-4119 означає: ІП – вид привода – пневматичний; 4 – номер групи, згідно з таблицею класифікатора – машина ударної дії; 1 – номер підгрупи –молоток рубильний; 19 – реєстраційний порядковий номер ручної машини зазначеної моделі.

З метою забезпечення високої якості ручних машин, що випускаються, на них уведені нормативно-технічні документи (стандарти), що встановлюють комплекс норм, правил і вимог до кожного виду виробу.

У цей час на ручні машини є й діють 26 державних стандартів ( ДСТУ), у кожному з яких вказується область його розповсюдження, час дії, основні параметри й розміри, технічні вимоги, методи випробувань, маркування, упакування й консервація. Частина ручних машин випускається за галузевими стандартами, обов'язковими для всіх підприємств галузі.

Двигуни ручних машин. Електричні ручні машини приводяться в дію електродвигунами. Приводом електромеханічних машин слугують однофазні колекторні двигуни, що включаються в освітлювальну мережу нормальної частоти (50 Гц) напругою 220 В; асинхронні трифазні з короткозамкненим ротором нормальної (50 Гц) і підвищеної (200 Гц) частоти напругою 220 і 36 В. Для привода фугальних електричних машин використовуються однофазні магніти (соленоїди) зі зворотно-поступальним рухом якоря.

Переважне поширення ( до 70%) одержали однофазні колекторні двигуни з подвійною ізоляцією, потужністю 120...1150 Вт, частотою обертання якоря – 200...300 с^-1. Ці двигуни характеризуються високою питомою потужністю на одиницю маси, здатністю витримувати короткочасні перевантаження, нечутливістю до коливань напруги в живильній електромережі, невисоким рівнем пускового струму (не більш чотириразового номінального значення).

Вони безпечні в експлуатації, можуть працювати від мережі змінного й постійного струму, для їхнього живлення не потрібно громіздких трансформаторів або перетворювачів частоти електричного струму. Недоліками колекторних двигунів є складність конструкції, виготовлення й експлуатації, висока вартість.

Асинхронні електродвигуни трифазного струму з короткозамкненим ротором мають більш просту й надійну конструкцію, мають високу перевантажувальну здатність, вони простіше у виготовленні й експлуатації. У той же час вони (при нормальній частоті струму) відрізняються підвищеними габаритами й масою й низкою питомою потужністю, що обмежує їхнє застосування напівстаціонарними ручними машинами – дисковими пилками, довбежниками, трамбуваннями, заточувальними верстатами й ін. Асинхронні трифазні двигуни підвищеної частоти мають малу масу й габаритами, вони швидкохідні (застосовуються двигуни з частотой обертання якоря – до 300 с^-1), характеризуються високою питомою потужністю, простотою конструкції, високою надійністю й порівняно низькою вартістю виготовлення. Недоліками таких двигунів є низька здатність до перевантажень, висока чутливість до коливань напруги в живильній мережі, перегріву й зниження надійності при роботі із частими пусками й зупинками через надмірну величину пускового струму (у сім раз більшого, ніж номінальне значення). Застосування ручних машин із двигунами, що вимагають застосування перетворювача частоти, найбільш ефективно в стаціонарних умовах на стаціонарних робочих місцях, а також при роботі в умовах підвищеної небезпеки ураження оператора струмом.