4.1. Шліфування
Шліфування поліпшує зовнішній вигляд крупи, наприклад, темний рис після шліфування стає білим. У результаті видалення
зовнішніх шарів і зародка,
що містить багато жиру, підвищується стійкість крупи при збереженні. Шліфована
крупа швидше вариться, збільшується її навар.
Процес
шліфування полягає в поступовому стиранні зовнішніх частин ядра в результаті
інтенсивного тертя його об абразивну або іншу гострошорстку поверхню, а також
взаємного тертя ядер. У процесі шліфування ядра зазнають великі навантаження, що
приводить до неминучого дроблення деяких з них. Так, при шліфуванні рисового
ядра утвориться основна кількість дроблень. Тому від технічного стану машин,
їхнього правильного регулювання, використання оптимальних режимів роботи
залежить ефективність процесу.
Для шліфування
крупи застосовують лущильно-шліфувальні машини А1-ЗШН-3 і вальцедекові верстати (для пшона). Однак найбільшого поширення
одержали спеціальні шліфувальні машини, що застосовують в основному для
шліфування рисового і вівсяного ядра. До таких машин відносять шліфувальні
постави PC-125 або шліфувальні машини А1-БШМ.
Робочі органи
шліфувального поставу являють собою обертовий на вертикальному валові конічний
барабан, покритий зверху абразивною масою, і нерухому ситову, також конічну
обичайку (рис. 4.1.1).
Рисунок 4.1.1 -
Схема шліфувального поставу:
1 - гумова колодка; 2 - шліфувальний конус; 2 - абразивна робоча частина конуса; 4 - ситова обичайка; 5 - корпус.
Ефективність шліфування можна регулювати підняттям або
опусканням барабана, що збільшує або зменшує зазор між барабаном і обичайкою, а
також положенням гумових колодок, що можуть наближатися і відсуватися від
абразивного барабана. Недоліки шліфувальних машин: їхні великі габарити,
складність обслуговування і ремонту, невисока продуктивність, утворення значної кількості битого
ядра.