3.1 Загальні положення

 

Вимоги до вибору ділянки і розробки генерального плану ферми

 Розробку генерального плану починають із визначення ділянки для ферми відповідно до перспектив розвитку господарства і, зокрема, галузі тваринництва.

При проектуванні тваринницького підприємства і визначенні ділянки для його розміщення виходять із таких принципів:

·       використовують вільні землі або малоцінні сільськогосподарські угіддя поблизу населених пунктів;

·       зберігають природний рельєф місцевості з виконанням мінімального обсягу земляних робіт;

·       створюють умови для забезпечення потоковості виробничих процесів, виключення зустрічних і пересічних напрямків основних технологічних потоків.

Санітарно-будівельні норми та правила визначають такі величини земельної площі з розрахунку на одну голову, м²: для корів – 200, для свиноматок – 280, для свиней на відгодівлі – 30, для овець – до 20.

Від вибору ділянки та правильного розміщення на ній приміщень та споруд залежать простота і зручність виконання технологічних процесів, створення відповідних санітарно-гігієнічних умов для обслуговуючого персоналу, успішність вирішення запланованих виробничих завдань. Ця ділянка повинна задовольняти певним виробничим і санітарно-зоотехнічним вимогам.

Рельєф ділянки повинен бути достатньо рівним або з невеликим нахилом (3...6^º) і сприяти стіканню дощової та талої води відкритими шляхами. По відношенню до житлового сектора ділянка має знаходитися з підвітряного боку, нижче за рельєфом і на відстані не менше 200 м для ферм великої рогатої худоби чи свинарських, 150 – для вівчарських і 500 м – для птахівничих. Тваринницькі об’єкти слід розміщувати не ближче 200 м від транспортних магістралей, а також інженерно-технічних комунікацій державного значення і не ближче 100 м від магістралей і комунікацій нижчого рівня (за винятком внутрішньогосподарських).

Рівень ґрунтових вод на ділянці в період максимального підйому повинен бути не ближче 1 м від підлоги найбільш заглибленого приміщення.

Генеральний план – це одна з найважливіших частин проекту тваринницького об'єкту. На ньому наносять усі зони ферми, вказують розміщення приміщень і споруд, інженерно-технічні мережі (водопроводу, каналізації, енергозабезпечення, телефонного зв’язку, під’їзні шляхи), враховують комплексну ув’язку планування і благоустрою об’єкту.

При розробці генерального плану домагаються компактності ферми, укрупнення і зблокування приміщень. Це сприятиме раціональному використанню земельних угідь, скороченню довжини комунікацій і затрат на будівництво, ефективній організації виробничих процесів.

Види споруд і умови їх розміщення на території ферми

 Типи приміщень для тварин та потреба в них залежать від виду й кількості поголів’я тварин або птиці, структури і поголів’я стада, прийнятої системи утримання. Тип та кількість інших споруд зумовлюються їх призначенням.

Ефективність виконання виробничих процесів та якість робіт на тваринницьких підприємствах (наприклад, ферма, комплекс, станція) залежить від того, наскільки вони відповідають ветеринарно-санітарним і технологічним вимогам.

Для цього необхідно дотримуватись таких умов:

·                  для спорудження тваринницьких приміщень використовувати матеріали згідно ветеринарної зоогігієни і санітарії, а також з урахуванням кліматичних особливостей згідно конкретної зони;

·                  будівельні рішення приміщень і інженерне оснащення повинні бути високоефективними, надійними і довговічними, забезпечувати дотримування нормативних параметрів внутрішнього мікроклімату при мінімальних експлуатаційних витратах (матеріалів, засобів, енергетичних і трудових ресурсів тощо);

·                  зовнішні огороджуючі конструкції тваринницьких приміщень повинні мати достатню теплоізоляцію та повітропроникність, щоб виключати можливість утворення конденсату на внутрішніх поверхнях огороджень і, при цьому, забезпечувати нормальну роботу систем формування мікроклімату;

·                  з метою зменшення тепловтрат треба передбачити опір теплопередачі, теплоізоляцію зовнішніх огороджуючих конструкцій (стін), теплоізоляцію підлоги в місцях розміщення тварин біля зовнішніх стін (улаштуванням тамбурів або повітряних завіс, які використовують внутрішнє повітря приміщень, утеплених воріт і вікон з подвійним оскленням тощо);

·                  доцільно будувати тваринницькі приміщення павільйонного типу, які дозволяють використовувати енергозберігаючі системи мікроклімату для забезпечення нормованих параметрів;

·                  конструктивні і технічні характеристики підлоги у тваринницьких приміщеннях повинні відповідати параметрам, наведеним у нормах технологічного проектування;

·                  покрівля повинна надійно захищати від атмосферних опадів та вітру;

·                  внутрішнє планування повинне забезпечувати раціональне розміщення тварин і технологічного обладнання, а також створювати належні умови роботи обслуговуючого персоналу;

·                  будівельні конструкції та технологічне обладнання повинні сприяти захисту тварин і персоналу від нещасних випадків та створювати можливість швидкої їх евакуації на випадок пожежі.

Тваринницький об’єкт (ферма, комплекс, племінна станція тощо) – це будівельно-технологічний комплекс, що включає виробничу, кормову, санітарну та інші зони з відповідними спорудами.

До виробничих приміщень належать: будівлі для утримання тварин і птиці, кормоцех, молочно-доїльний блок та інші. Забудова ферми здійснюється за типовими або спеціально замовленими проектами. При виборі типового проекту ферми та окремих її приміщень необхідно враховувати такі зоотехнічні й інженерні вимоги: можливість використання прогресивної технології утримання і годівлі тварин та птиці, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; відповідність площі території та приміщень для розміщення необхідного поголів’я тварин або птиці при забезпеченні технологічних і протипожежних норм; зручність виконання робіт з ремонту та дезінфекції приміщень; можливість максимального використання місцевих будівельних матеріалів.

Кормоцех та необхідні складські споруди для зберігання кормової сировини становлять кормову зону. Ветеринарно-санітарна зона включає приміщення для ветеринарного обслуговування тварин, санітарно-пропускні пункти. Зона зберігання і переробки гною включає гноєсховища і пункти обробки гною. Адміністративно-господарська зона – водонапірна башта, трансформаторні підстанції, майданчики для техніки, гаражі. Крім того, на тваринницькому об’єкті є ряд підсобних виробничих та допоміжних споруд і систем: водо-, тепло- і енергопостачання, каналізації, вагові, приміщення і майданчики для розміщення та зберігання засобів механізації, інвентарю, службові та побутові приміщення, внутрішні дороги з твердим покриттям і огорожа.

Основні виробничі будівлі звичайно розміщують паралельно в один або кілька рядів. При цьому передбачають необхідні зооветеринарні і протипожежні розриви. Мінімальні протипожежні розриви між окремими будівлями залежать від вогнестійкості матеріалів, з яких вони збудовані, і знаходяться в межах 10...30 м.

Виробничі приміщення орієнтують поздовжньою віссю з урахуванням напрямку пануючих вітрів. На генеральному плані ферми цей напрямок відображають у вигляді рози вітрів.

Роза вітрів – це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття), її будують на основі даних найближчої метеорологічної станції. Дані щодо величини та напряму вітру відкладають у масштабі від центральної точки.

Закриті гноєсховища можуть примикати до торця тваринницьких приміщень з боку, протилежного місцю надходження кормів. Відкриті гноєсховища розміщують з урахуванням санітарних розривів.

Всі споруди, що є несприятливими в санітарному або пожежному відношеннях, розміщують на території ферми з підвітряного боку стосовно до інших груп приміщень. Ветеринарно-лікувальні об’єкти будують на відстані не менше 300 м від тваринницьких приміщень.

 

3.2 Вибір структури стада і визначення умовної

кількості голів

 

Структура стада - це вираження частки різних статевовікових груп тварин в стаді. Знати структуру стада необхідно для визначення потреби ферми в кормах і для вибору типу і кількості приміщень для утримання тварин. Структура стада залежить від виробничого напрямку тваринницького підприємства і від технології виробництва продукції.

Орієнтовна структура стада приводиться в додатку А - для ферм ВРХ (таблиця А.1), для свиноферм (таблиця А.2).

При розробці генплану необхідно визначити кількість голів тварин в кожній статевовіковій групі за структурою стада.

При визначенні складу груп необхідно виходити із потоковості виробництва, тобто кількість тварин в і-ій віковій групі слід визначати за формулою

 ,                             (3.1)

де М - поголів’я тварин (за завданням) на фермі, що проектується, гол.;

d_і - процентний вміст тварин і-ої вікової групи в структурі стада.

Для спрощення розрахунків при визначенні добової і річної потреби в кормах все поголів’я стада тварин необхідно перевести в умовні голови.

Кількість умовних голів в стаді визначається за формулою

 ,                                  (3.2) 

де n - кількість вікових груп тварин в структурі стада;

m_гр.і - кількість тварин в і-ій віковій групі, гол.;

К_у.і - коефіцієнт переводу тварин і-ої вікової групи в умовне поголів’я.

 

3.3 Вибір раціону годівлі для умовного поголів’я та розрахунок добової і річної потреби в кормах

 

Для визначення добової і річної потреби в кормах необхідно знати раціони годівлі тварин. В практичній роботі раціони приймаються. При виборі раціону годівлі необхідно враховувати зону розташування господарства, вид тварин, їх продуктивність, живу масу тощо.

Раціони приймаються для тієї групи тварин, коефіцієнт переводу якої в умовні голови дорівнює одиниці.

Добова потреба кожного виду корму за раціоном для всього поголів’я стада визначається за формулами

  ,                                          (3.3)     

 ,                                         (3.4)         

де М_ум -  умовне поголів’я тварин в стаді, ум. гол.;

q^з_і, q^л_і - відповідно добова зимова і літня норми видачі і-го виду корму на одну умовну голову за раціоном, кг/ум. гол.

Річна потреба кожного виду корму за раціоном становитиме

,           (3.5)

де Д_з, Д_л  - тривалість, відповідно, зимового і літнього періодів годівлі, днів. Для півдня України (степова зона) для розрахунків рекомендується приймати Д_з = 195 днів, Д_л = 170 днів.

Річна кількість корму, яку необхідно складувати, враховуючи втрати кормів при зберіганні і транспортуванні, визначається за формулою

,                              (3.6)          

де К_в.і - коефіцієнт, що враховує втрати і-го виду корму під час його зберігання і транспортування (для концентрованих кормів К_в = 1,01; для коренеплодів К_в = 1,03; для силосу К_в = 1,1...1,25; для зеленої маси К_в = 1,05; для грубих кормів (сіно, солома) К_в = 1,15...1,25).

 

3.4 Розрахунок виходу основної і додаткової

продукції

 

При розробці генерального плану тваринницького підприємства для розрахунку виробничої площі важливо знати кількість продукції, яка виробляється на фермі. Залежно від виробничого напряму тваринницького підприємства основною продукцією може бути молоко, м’ясо тощо. Додатковою продукцією може бути м’ясо, приплід, гній тощо.

Виробництво молока на фермі за рік Q_мол розраховується за формулою

,                 (3.7)

 

де m_кор - кількість дійних корів на фермі, гол.;

q_р - середньорічний надій на одну корову, кг;

К_н - коефіцієнт, який враховує нерівномірність надою протягом року. Приймають К_н = 1,0...1,1.

Виробництво м’яса на фермі за рік Q_м становить

,             (3.8)

де М - поголів’я тварин на фермі, гол.;

q_n - середньодобовий приріст маси однієї тварини, кг;

Д - число днів відгодівлі тварин;

К_н - коефіцієнт, який враховує нерівномірність приросту маси тварини протягом року, К_н = 0,85...0.95.

Вихід гною Q_гн  на фермі за рік в навчальних цілях розраховується через умовні голови

   ,  (3.9)

де q_т.ф - середньодобовий вихід твердої фракції екскрементів від однієї умовної голови, кг;

q_р.ф - середньодобовий вихід рідкої фракції екскрементів від однієї умовної голови, кг;

q_т.в - витрати технологічної води на прибирання екскрементів від однієї умовної голови, кг;

q_під - добова норма внесення підстилки на одну умовну голову, кг;

М_ум – умовна кількість тварин в стаді, ум. гол.

При розрахунках слід пам’ятати, що за одну умовну голову приймається тварина із тієї вікової групи коефіцієнт переводу якої в умовні голови дорівнює одиниці.

 

3.5 Вибір типових проектів основних і

допоміжних будівель, споруд, сховищ кормів,

 розрахунок необхідної їх кількості

 

В умовах промислової технології виробництва продукції тваринництва істотно зростають вимоги до вибору типу приміщень і споруд для ферми, що проектується. При виборі типових приміщень і споруд необхідно враховувати такі зоотехнічні й інженерні вимоги: можливість використання прогресивної технології утримання і годівлі тварин та птиці; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; відповідність площі приміщень кількості поголів’я тварин, що там розміститься, при забезпеченні технологічних і протипожежних норм; зручність виконання робіт з ремонту та дезінфекції приміщень; можливість максимального використання місцевих будівельних матеріалів. Приміщення для утримання тварин повинні бути економічними, довговічними і надійними в експлуатації. Слід також враховувати можливість їх перепланування з врахуванням удосконалення технології.

Потреба в приміщеннях для утримання тварин визначається нормами площі і фронту годівлі з розрахунку на одну голову. Так, при утриманні великої рогатої худоби на прив’язі норма площі приміщення на одну тварину становить 8,0...10,0 м² ,  при безприв’язному – 4,0...8,0 м², для відгодівельного поголів’я – 3,5...4,0 м² .

Фронт годівлі однієї голови ВРХ в залежності від вікової групи дорівнює 0,5...1,2 м.

У свинарниках для індивідуального утримання норма площі станка на одну свиноматку становить 4,0...5,0 м² , у групових станках – 2,5...3,0 м², при відгодівлі свиней – 0,65...0,70 м²  і при утриманні молодняка – 0,2...0,4м²  на одну голову. Фронт годівлі дорівнює 0,2...0,5 м на одну голову.

Необхідна кількість однотипних приміщень n_і  для утримання тварин і-тої вікової групи розраховується за формулою

,                       (3.10)                                       

де m_гр.і -  кількість тварин в і-тій віковій групі, гол.;

m_п - проектна місткість одного типового приміщення, гол.

У разі відсутності типового тваринницького приміщення необхідного розміру площу приміщення F_п визначають за формулою 

 ,                   (3.11)  

де f_п -  норма площі приміщення на одну голову, м²;

m_ф - фактична кількість тварин в приміщенні, гол.

 

Розрахунок потреб у складських об’єктах

  Для нагромадження та зберігання в умовах ферми кормів, підстилкових матеріалів та гною передбачаються відповідні сховища. Концентровані корми зберігають у закритих складських приміщеннях, які доцільно розміщувати поряд з кормоцехом або блокувати з ним. Коренеплоди зберігають у буртах, траншеях або спеціальних сховищах, які також можуть бути зблокованими з кормоцехом. Силос або сінаж закладають у бетонні траншеї або башти. Грубі корми в розсипному чи пресованому стані зберігають у скиртах або спеціальних критих сховищах (сараї, навіси).

Місткість та кількість сховищ кормів, розміщених безпосередньо на території ферми, визначають залежно від поточних проблем, а також величини резервного запасу того чи іншого корму. Останній розраховують за формулою

,           (3.12)

де G_j – величина запасу j-го виду корму, кг;

     k_в – коефіцієнт, що враховує втрати корму. Залежить від виду корму, способів його зберігання та транспортування (для концентрованих кормів k_в = 1,01, коренебульбоплодів – 1,03, силосу і сінажу – 1,1…1,15, зеленої маси – 1,05);

     D – кількість днів, на які розраховують запас корму;

    а_ji – добова норма видачі j-го виду корму на одну голову i-ї групи тварин, кг. Приймається відповідно до прийнятого кормового раціону;

    m_i – поголів’я тварин i-ї групи;

    n – кількість статевовікових груп у структурі стада.

Практикують також визначення річної потреби кормів залежно від кількості умовних голів m_ум на фермі

 ,                (3.13)

де k_у – коефіцієнт переведення поголів’я ферми в умовні голови.

Стосовно окремих видів кормів (наприклад, силос, сінаж, коренебульбоплоди) створюють запас на весь стійловий період, тривалість якого залежить від зональних умов господарства. Відносно інших кормів він може бути зменшений і створюватися в межах від 10-30 добових потреб (для концкормів та комбікормів) до 15…25 % від їх річної потреби (для грубих кормів).

Загальна місткість V_з сховищ для тимчасового зберігання корму зумовлюється його об’ємною масою:,                                  (3.14)

де r_j – об’ємна щільність (маса) j-го виду корму, кг/м³.

 

3.6 Обґрунтування режиму роботи ферми

 

При розробці режиму роботи тваринницького підприємства необхідно враховувати фізіологічні особливості тварин, а також основні положення законодавства України про працю. При розробці режиму роботи слід пам’ятати, що він складається для організації роботи обслуговуючого персоналу, але разом з тим він повинен забезпечити виконання всіх операцій по догляду за тваринами і виробництво максимальної кількості продукції високої якості з мінімальними затратами. Орієнтовний режим роботи приводиться в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 –  Режим роботи тваринницького підприємства, год, хв.

Види робіт	Час роботи, год.
	початок	закінчення	тривалість
1 зміна
Приймання поголів’я від нічного сторожа	4.00	4.10	0.10
Очищення напувалок та годівниць,  боксів (стійл, станків) від гною, видалення гною	5.30	6.00	0.30
Перше доїння	6.00	8.00	2.00
Роздавання кормів	8.00	8.30	0.30
Відв’язування і вигін тварин на прогулянку	10.00	11.30	1.30
Внесення підстилки. Зоотехнічні та ветеринарні заходи.	10.00	11.30	1.30
2 зміна
Друге доїння	13.00	15.00	2.00
Миття молочного посуду	15.00	15.30	0.30
Очищення боксів (стійл, станків), видалення гною. Зооветеринарні заходи	15.00	16.00	1.00
Роздавання кормів	16.00	17.00	1.00
Відпочинок	17.00	19.00	2.00
Доїння тварин	19.00	20.30	1.30
Миття молочного посуду	20.30	21.00	0.30
Передача поголів’я нічному сторожу	21.00	21.10	0.10

 

До режиму роботи повинні бути включені основні технологічні операції по обслуговуванню тварин (прийом поголів’я від нічних сторожів; очищення напувалок та годівниць від залишків корму; очищення боксів (стійл, станків) від гною; видалення гною з тваринницьких приміщень; транспортування гною до гноєсховища; внесення підстилки; доїння тварин; миття доїльних апаратів, молокопроводу та молочної посуди; прогулянка (моціон тварин); зоотехнічні та ветеринарні заходи; передача поголів’я тварин нічним сторожам тощо).

Форма організації праці на фермах може бути одно- або двозмінною. Досвід передових господарств свідчить, що при двозмінній роботі створюються кращі умови для догляду за тваринами і підвищується їх продуктивність, а також поліпшується використання засобів механізації.

 

3.7 Умови розробки схеми генерального плану. Прийоми забудови тваринницьких підприємств

 

Генеральний план ферми є основним документом, за яким ведеться забудова тваринницького підприємства. Це схематичне креслення території, де наведено розміщення всіх фермських об’єктів. Крім приміщень і споруд, на ньому також показують зелені насадження, майданчики, дороги тощо; наносять лінії електропередач, водопостачання, теплозабезпечення, каналізації.

Перед розробкою генерального плану здійснюють топографічне вивчення ділянки забудови, рельєфу місцевості, характеру ґрунтів, рівня ґрунтових вод, напряму пануючих вітрів. Креслення генерального плану виконують, як правило, в масштабі 1:500 або 1:1000. Розміри проставляють у метрах. Уклони визначають у тисячних частках і записують тільки цілими числами (наприклад, якщо уклон складає 0,25, на генеральному плані пишуть 25). Всі об’єкти на генеральний план наносять, користуючись прийнятими умовними позначками. На кресленнях генеральних планів можуть бути наведені експлікації будівель, табличні і текстові матеріали, розшифрування умовних позначок, які рекомендується розміщувати праворуч від основного зображення або під ним. У верхньому правому куті креслять розу вітрів.

 Роза вітрів – це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття). Розу вітрів будують на основі даних найближчої метеорологічної станції. Дані щодо величини та напряму вітру відкладають у масштабі від центральної точки.

Центральне місце на генеральному плані повинні займати виробничі будівлі. Це необхідно для найраціональнішої організації виконання технологічних процесів, ефективного використання засобів механізації, скорочення відстаней вантажоперевезень. Виробничі будівлі необхідно розміщувати компактно, в такому порядку, який забезпечить мінімальні витрати на водопровід, каналізацію, електромережу.

Приміщення для утримання тварин (птиці) у північних та центральних районах України орієнтують повздовжньою віссю з півночі на південь, а у південних – зі сходу на захід. Відхилення від рекомендацій допускаються залежно від місцевих умов до 30°. Для зменшення протягів тваринницькі приміщення доцільно розміщувати таким чином, щоб одна із діагоналей збігалася з напрямом пануючих вітрів, при цьому кут будівлі розділятиме повітряний потік і зменшуватиме його швидкість.

Пташники орієнтують фасадом на південь або південний схід, а для водоплавної птиці – у бік водойми.Вигульно-кормові двори і вигульні майданчики розміщують переважно з південного боку вздовж приміщень для утримання тварин (птиці).

Зону зберігання і переробки кормів складають: кормоцех, споруди для зберігання кормів (скирти соломи і сіна, силосні траншеї, бурти коренебульбоплодів, сінажні башти, склади концкормів), вагова тощо.Зона зберігання і переробки кормів звично має автономний в’їзд з ваговою. Кормоцех краще розміщувати на стику цієї зони і виробничої. Санітарно-ветеринарна зона включає приміщення для ветеринарного обслуговування тварин (ветлабораторія, амбулаторія, карантинне приміщення, ветлікарня, санбойня тощо).

Санітарно-ветеринарну зону огороджують і, як правило, вона має власні в’їзди - виїзди на ферму і в виробничу зону. Розміщують санітарно-ветеринарну зону з підвітряного боку на генеральному плані.

Адміністративно-господарча зона включає: санпропускник, адміністративно-господарче приміщення, котельню, майданчик для зберігання і обслуговування техніки, майданчик для палива тощо.

В зоні зберігання і переробки гною розміщують об’єкти для переробки, компостування, зберігання гною (карантинно-компостні майданчики, біоставки, станції перекачування рідкого гною, гноєсховище тощо).

Згідно з напрямом пануючих вітрів зону зберігання і переробки кормів, а також споруди і майданчики для зберігання і обслуговування техніки, адміністративно-господарче приміщення відносно тваринницьких приміщень розміщують з навітряної сторони і вище за рівнем місцевості, а гноєсховище – з підвітряного боку і нижче за рівнем місцевості.

При розміщенні приміщень і споруд на схемі генерального плану враховують санітарні (табл. 3.2) і протипожежні (табл. 3.3) розриви.

Таблиця 3.2 – Мінімальні санітарні розриви між спорудами, м

Будівлі і споруди	Родильне відділення	телятник	корівник	Молочно-доїльний блок	Свинарник	Вівчарня	Пташник
Родильне відділення	-	30	30	30	150	150	200
Телятник	30	ПР	30	30	150	150	200
Корівник	30	30	ПР	ПР	150	150	200
Молочно-доїльний блок	30	30	ПР	ПР	150	150	200
Свинарник	150	150	150	150	ПР	150	200
Вівчарня	150	150	150	150	150	ПР	200
Кормоцех	ПР	ПР	ПР	30	ПР	ПР	ПР
Кормо-сховище	ПР	ПР	ПР	30	ПР	ПР	ПР
Гноє-сховище	50	50	50	100	50	50	50

Примітка. ПР – протипожежний розрив

 

Таблиця 3.3 – Протипожежні розриви між будівлями, м

Категорія будівель	Бетонні	Цегляні	Цегляні з деревом	Дерев’яні
I, II	12	12	15	20
III	15	15…20	20	25
IV, V	15…20	20	25	30

 

Для зведення будівель І і ІІ ступенів вогнестійкості застосовують негорючі матеріали (цегла, бетон, шлакобетон, природний камінь). Покрівлі і перекриття виготовляють із вогнетривких матеріалів – шиферу, черепиці, листового заліза або залізобетону (арочні споруди). Будівлі ІІІ-V ступенів вогнестійкості зводять з дерева, сирцевих матеріалів, саману.

Протипожежні розриви між окремими сховищами для зберігання грубих кормів повинні бути не менше 35 м, силосу, сінажу, коренебульбоплодів – 15 м, гною – 5 м. З метою зменшення площі кормових майданчиків скирти грубих кормі рекомендується розташовувати між буртами коренебульбоплодів або силосними траншеями.

Розміщення молочних відділень на фермі узгоджують із технологією утримання та організацією доїння корів. У разі прив’язного утримання корів ці відділення доцільно розміщувати у суміжних, зблокованих з корівником, приміщеннях, а при безприв’язному їх блокують із доїльними залами або майданчиками. Доїльні зали і майданчики, як правило, розташовують з урахуванням мінімальних перегонів корів на доїння.

Дороги та під’їзні шляхи до окремих фермських об’єктів повинні мати тверде покриття завширшки не менше 3,0...3,5 м.

Заключним етапом розробки генерального плану тваринницького підприємства являється прокладка по його території ліній водопостачання, електропередач, теплозабезпечення, каналізації та озеленення зон і окремих об’єктів. Інженерні комунікації повинні прокладатись по найбільш раціональному маршруту і мати мінімальну довжину.

З метою створення нормальної санітарно-епідеміологічної обстановки на головному в’їзді на ферму розміщують ветеринарно-санітарний пропускник, а на запасних в’їздах – дезінфекаційні блоки. Ширина дезінфекаційного блоку узгоджується з шириною в’їзду, а довжина (протяжність), як правило, приймається рівною 6,0...10,0 м.

Територію тваринницького підприємства по всьому периметру, за виключенням головного та запасних в’їздів, обносять суцільною огорожею.

Зелені насадження на території ферми улаштовують для покращення санітарно-гігієнічних умов, ізоляції ферми від населеного пункту, захисту від пануючих зимових вітрів, протипожежного захисту. Для озеленення окремих об’єктів на території ферми ширину полос для кущів рекомендується приймати рівною 0,8...1.5 м, а для дерев 2,0...5,0 м. По периметру з боку населеного пункту територію ферми озеленяють рядами дерев і кущів шириною не менше 30 м. Площа ділянок, які підлягають озелененню, повинна бути не менше 15 процентів при щільності забудови ферми менше 50 процентів і 10 процентів при щільності забудови більше 50 процентів.

Прийоми забудови тваринницьких підприємств

На практиці при проектуванні і будівництві розрізняють два основних способи забудови: регулярну (І) і вільну (ІІ) (рис. 3.1).

І – регулярна; ІІ – вільна; а – рядкова; б – рядна; в – периметральна

(прямокутна і кільцева); г – радіальна; д – комбінована або змішана

Рис. 3.1 – Основні прийоми забудови тваринницьких

 підприємств павільйонного типу

Перший спосіб характеризується певною геометричною системою в розміщенні окремих приміщень і будівель, другий – такої системи не має і застосовується, як правило, при складному рельєфі місцевості або при реконструкції старих, вже давно працюючих ферм, які забудовувались стихійно.

Регулярна забудова має декілька різновидів:

- рядкова, при якій будівлі розташовують витягнутою лінією торцями одна до іншої в одну або два «рядки» (рис. 3.1, а). Вона характерна переважно для невеликих ферм;

- рядна, при якій будівлі розміщують паралельно, групуючи їх відповідно в один або декілька рядів. Це найбільш поширений прийом забудови тваринницьких ферм (рис. 3.1, б);

- периметральна, при якій будівлі розміщують по периметру майданчика із внутрішнім подвір’ям (напівзамкнутим або замкнутим). Така забудова найбільш характерна для вівчарських ферм. Різновидом являється кільцеподібна забудова (рис. 3.1, в), яку називають також манежною;

- радіальна, при якій будівлі розміщують по радіусу від загального центра (рис. 3.1, г);

- змішана, при якій на одному майданчику поєднуються різні прийоми забудови (рис. 3.1, д).

Будівлі, якими забудовуються тваринницькі ферми і комплекси, можуть бути одноповерховими павільйонного типу, блоковані або багатоповерховими.

Аналіз ферм із вільною забудовою будівлями павільйонного типу показує, що в цих умовах територія часто залишається невпорядкованою. Площа майданчика і довжина транспортних шляхів завищені.

Найбільш поширена на практиці регулярна рядна забудова ферм будівлями павільйонного типу. Її переваги заключаються у можливості розширення ферми, збільшенні її потужності за рахунок спорудження нових приміщень без порушення загальної технологічної і планувальної схеми, а також у більш економному, чим при вільному плануванні, використанні території.

Розміщення будівель та приміщень в один ряд виглядає найбільш логічно і природньо при невеликій їх кількості на території ферми. При такій забудові можна досягати чіткої організації технологічних процесів: дорога, що проходить біля одних торців приміщень, служить для доставки кормів, а дорога, що поєднує протилежні торці приміщень, використовується для видалення і транспортування гною. Якщо ферма складається із великої кількості приміщень, то раціональніше буде застосовувати багаторядну забудову.

В останні роки у зв’язку з впровадженням потокової організації виробництва широко застосовується блокування приміщень за допомогою наземної галереї, яка з’єднує приміщення в середній його частині. Блокування приміщень характерне для свинарських ферм і комплексів та ферм по відгодівлі великої рогатої худоби. На свинарських фермах застосовується блокування свинарників із санітарним пропускником або свинарників із кормоцехом. Часткове блокування характерне для молочних ферм, де корівники попарно з’єднуються із доїльно-молочними блоками або усі корівники з’єднуються галереєю між собою і молочним відділенням.