РОЗДІЛ 1 УТРИМАННЯ ТВАРИН

1.1      Класифікація і основні типорозміри тваринницьких ферм

 

Виробництво тваринницької продукції здійснюється на спеціалізованих підприємствах – тваринницьких фермах і комплексах, діяльність яких пов’язана з утриманням тварин.

Тваринницька (птахівнича) ферма це виробнича ділянка з комплексом будівель і споруд, які призначено для утримання і обслуговування тварин (птиці). Концентрація тварин в одному місці дозволяє значно підвищити рівень механізації виробничих процесів догляду за тваринами, створити кращі санітарно-гігієнічні умови їх утримання, значно зменшити витрати на будівництво та експлуатацію тваринницьких приміщень і допоміжних споруд.

За цільовим призначенням тваринницькі ферми поділяються на племінні, репродукторні та товарні.

Племінні підприємства (станції, заводи) призначені для поліпшення існуючих та виведення нових порід тварин.

Репродукторні здійснюють розведення високоцінного поголів’я, одержують і вирощують молодняк для забезпечення ним товарних підприємств. Саме останні і виробляють тваринницьку продукцію, призначену для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – деякими видами сировини.

Залежно від виду тварин, що утримуються, розрізняють ферми і комплекси: скотарські, свинарські, вівчарські, птахівничі та інші. Крім того, товарні тваринницькі підприємства спеціалізуються за видом продукції (по виробництву молока, м’яса, яєць, вовни, хутра, тощо).

У молочному скотарстві створюються такі ферми і комплекси: змішані; із закінченим циклом виробництва (повним оборотом стада); спеціалізовані молочні, на яких крім корів утримують телят тільки в період випоювання їх молоком; спеціалізовані на вирощуванні телиць для комплектування молочного стада.

Свинарство в невеликих господарствах розвивається переважно шляхом створення ферм із закінченим циклом виробництва. Досить перспективними є спеціалізовані ферми і комплекси по відтворенню та відгодівлі свиней.

У вівчарстві на фермах утримують і вирощують овець для одержання вовни, каракулевих смушків, м’яса, овчини, молока, тощо. Розміри підприємств визначаються виробничим напрямком та породою овець, а саме тонкорунний та напівтонкорунний; шубний і м’ясо-вовняно-молочний; каракульський та м’ясо-сальний.

Птахівництво зосереджене на спеціалізованих птахофабриках, птахофермах і приватних підприємствах. Сучасне птахівництво на індустріальній основі – найбільш технологічно і технічно розвинута галузь тваринництва. Зокрема, птахофабрики – це крупні вузькоспеціалізовані підприємства промислового типу, розраховані на утримання від 50 тис. до 1 млн. курей-несучок або на відгодівлю від 25 тис. до 10 млн. курчат-бройлерів на рік. Дещо менші за розміром спеціалізовані птахоферми (16, 20, 50 тис. бройлерів на рік). Останні використовують дешеві місцеві корми і не розраховані на повний (закінчений) цикл виробництва.

Вимоги до вибору ділянки і розробки генерального плану ферми

 Розробку генерального плану починають із визначення ділянки для ферми відповідно до перспектив розвитку господарства і, зокрема, галузі тваринництва.

При проектуванні тваринницького підприємства і визначенні ділянки для його розміщення виходять із таких принципів:

·    використовують вільні землі або малоцінні сільськогосподарські угіддя поблизу населених пунктів;

·    зберігають природний рельєф місцевості з виконанням мінімального обсягу земляних робіт;

·    створюють умови для забезпечення потоковості виробничих процесів, виключення зустрічних і пересічних напрямків основних технологічних потоків.

Санітарно-будівельні норми та правила визначають такі величини земельної площі з розрахунку на одну голову, м2: для корів – 200, для свиноматок – 280, для свиней на відгодівлі – 30, для овець – до 20.

Санітарно-будівельні норми та правила визначають такі величини земельної площі з розрахунку на одну голову, м2: для корів – 200, для свиноматок – 280, для свиней на відгодівлі – 30, для овець – до 20.

Від вибору ділянки та правильного розміщення на ній приміщень та споруд залежать простота і зручність виконання технологічних процесів, створення відповідних санітарно-гігієнічних умов для обслуговуючого персоналу, успішність вирішення запланованих виробничих завдань. Ця ділянка повинна задовольняти певним виробничим і санітарно-зоотехнічним вимогам.

Рельєф ділянки повинен бути достатньо рівним або з невеликим нахилом (3...6º) і сприяти стіканню дощової та талої води відкритими шляхами. По відношенню до житлового сектора ділянка має знаходитися з підвітряного боку, нижче за рельєфом і на відстані не менше 200 м для ферм великої рогатої худоби чи свинарських, 150 – для вівчарських і 500 м – для птахівничих. Тваринницькі об’єкти слід розміщувати не ближче 200 м від транспортних магістралей, а також інженерно-технічних комунікацій державного значення і не ближче 100 м від магістралей і комунікацій нижчого рівня (за винятком внутрішньогосподарських).

Рівень ґрунтових вод на ділянці в період максимального підйому повинен бути не ближче 1 м від підлоги найбільш заглибленого приміщення.

Генеральний план – це одна з найважливіших частин проекту тваринницького об'єкту. На ньому наносять усі зони ферми, вказують розміщення приміщень і споруд, інженерно-технічні мережі (водопроводу, каналізації, енергозабезпечення, телефонного зв’язку, під’їзні шляхи), враховують комплексну ув’язку планування і благоустрою об’єкту.

При розробці генерального плану домагаються компактності ферми, укрупнення і зблокування приміщень. Це сприятиме раціональному використанню земельних угідь, скороченню довжини комунікацій і затрат на будівництво, ефективній організації виробничих процесів.

 Види споруд і умови їх розміщення на території ферми

 Типи приміщень для тварин та потреба в них залежать від виду й кількості поголів’я тварин або птиці, структури і поголів’я стада, прийнятої системи утримання. Тип та кількість інших споруд зумовлюються їх призначенням.

Ефективність виконання виробничих процесів та якість робіт на тваринницьких підприємствах (наприклад, ферма, комплекс, станція) залежить від того, наскільки вони відповідають ветеринарно-санітарним і технологічним вимогам.

Для цього необхідно дотримуватись таких умов:

·    для спорудження тваринницьких приміщень використовувати матеріали згідно ветеринарної зоогігієни і санітарії, а також з урахуванням кліматичних особливостей згідно конкретної зони;

·    будівельні рішення приміщень і інженерне оснащення повинні бути високоефективними, надійними і довговічними, забезпечувати дотримування нормативних параметрів внутрішнього мікроклімату при мінімальних експлуатаційних витратах (матеріалів, засобів, енергетичних і трудових ресурсів тощо);

·    зовнішні огороджуючі конструкції тваринницьких приміщень повинні мати достатню теплоізоляцію та повітропроникність, щоб виключати можливість утворення конденсату на внутрішніх поверхнях огороджень і, при цьому, забезпечувати нормальну роботу систем формування мікроклімату;

·    з метою зменшення тепловтрат треба передбачити опір теплопередачі, теплоізоляцію зовнішніх огороджуючих конструкцій (стін), теплоізоляцію підлоги в місцях розміщення тварин біля зовнішніх стін (улаштуванням тамбурів або повітряних завіс, які використовують внутрішнє повітря приміщень, утеплених воріт і вікон з подвійним оскленням тощо);

·    доцільно будувати тваринницькі приміщення павільйонного типу, які дозволяють використовувати енергозберігаючі системи мікроклімату для забезпечення нормованих параметрів;

·    конструктивні і технічні характеристики підлоги у тваринницьких приміщеннях повинні відповідати параметрам, наведеним у нормах технологічного проектування;

·    покрівля повинна надійно захищати від атмосферних опадів та вітру;

·    внутрішнє планування повинне забезпечувати раціональне розміщення тварин і технологічного обладнання, а також створювати належні умови роботи обслуговуючого персоналу;

·    будівельні конструкції та технологічне обладнання повинні сприяти захисту тварин і персоналу від нещасних випадків та створювати можливість швидкої їх евакуації на випадок пожежі.

Тваринницький об’єкт (ферма, комплекс, племінна станція тощо) – це будівельно-технологічний комплекс, що включає виробничу, кормову, санітарну та інші зони з відповідними спорудами.

До виробничих приміщень належать: будівлі для утримання тварин і птиці, кормоцех, молочно-доїльний блок та інші. Забудова ферми здійснюється за типовими або спеціально замовленими проектами. При виборі типового проекту ферми та окремих її приміщень необхідно враховувати такі зоотехнічні й інженерні вимоги: можливість використання прогресивної технології утримання і годівлі тварин та птиці, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; відповідність площі території та приміщень для розміщення необхідного поголів’я тварин або птиці при забезпеченні технологічних і протипожежних норм; зручність виконання робіт з ремонту та дезінфекції приміщень; можливість максимального використання місцевих будівельних матеріалів.

Кормоцех та необхідні складські споруди для зберігання кормової сировини становлять кормову зону. Ветеринарно-санітарна зона включає приміщення для ветеринарного обслуговування тварин, санітарно-пропускні пункти. Зона зберігання і переробки гною включає гноєсховища і пункти обробки гною. Адміністративно-господарська зона – водонапірна башта, трансформаторні підстанції, майданчики для техніки, гаражі. Крім того, на тваринницькому об’єкті є ряд підсобних виробничих та допоміжних споруд і систем: водо-, тепло- і енергопостачання, каналізації, вагові, приміщення і майданчики для розміщення та зберігання засобів механізації, інвентарю, службові та побутові приміщення, внутрішні дороги з твердим покриттям і огорожа.

Основні виробничі будівлі звичайно розміщують паралельно в один або кілька рядів. При цьому передбачають необхідні зооветеринарні і протипожежні розриви. Мінімальні протипожежні розриви між окремими будівлями залежать від вогнестійкості матеріалів, з яких вони збудовані, і знаходяться в межах 10...30 м.

Виробничі приміщення орієнтують поздовжньою віссю з урахуванням напрямку пануючих вітрів. На генеральному плані ферми цей напрямок відображають у вигляді рози вітрів.

Роза вітрів – це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття), її будують на основі даних найближчої метеорологічної станції. Дані щодо величини та напряму вітру відкладають у масштабі від центральної точки.

Закриті гноєсховища можуть примикати до торця тваринницьких приміщень з боку, протилежного місцю надходження кормів. Відкриті гноєсховища розміщують з урахуванням санітарних розривів.

Всі споруди, що є несприятливими в санітарному або пожежному відношеннях, розміщують на території ферми з підвітряного боку стосовно до інших груп приміщень. Ветеринарно-лікувальні об’єкти будують на відстані не менше 300 м від тваринницьких приміщень.

 

1.2 Утримання великої рогатої худоби


      Залежно від виробничого напрямку, конкретних умов і можливостей господарства застосовують різні варіанти утримання худоби: прив’язне, безприв’язне і потокове, а також в клітках і станках (для телят).

Прив’язне утримання Цей традиційний спосіб утримання молочної худоби використовується до теперішнього часу в багатьох господарствах молочного напряму. Прив’язне утримання передбачає, як правило, індивідуальну годівлю корів, сприяє їх кращому роздоюванню і отриманню високих надоїв. Воно відзначається простотою організації робіт і, поряд з цим, забезпечує гарні умови для догляду за тваринами, краще враховує їх індивідуальні особливості, сприяє раціональному використанню кормів та підвищенню продуктивності тварин. Недоліком такого способу є високі питомі витрати праці, які в значній мірі обумовлюються саме індивідуальним обслуговуванням тварин. В зв’язку з дуже низьким коефіцієнтом використання (0,02…0,2) більшості машин та обладнання, що при цьому застосовуються, значно зростають також капіталовкладення в засоби механізації.

При утриманні тварин на прив’язі для кожної корови передбачаються окреме стійло, годівниця і автонапувалка (рисунок 1.1).

 

 bezymyannyy.jpg

Рисунок 1.1 – Приміщення для прив’язного утримання великої рогатої худоби

 

Устаткування призначене для прив’язування, а також групового і індивідуального відв’язування корів при стійловому їх утриманні, кріплення вакуумпровода і забезпечення питною водою для напування корів. Прив’язь здійснюється двокінцевою прив’язкою, закріпленою внизу за анкер, а вгорі за брус із скобою. Відв’язування корів здійснюється шляхом підйому важеля, заздалегідь звільнивши його із зачепа. До складу устаткування входять: роздільники, стойки для кріплення молокопроводів і водопроводів, ланцюгова прив’язь, брус для одночасного звільнення прив’язаних корів.

При стійловому утриманні худоби важливе значення має пристрій прив’язі, яка повинна обмежувати пересування тварин вперед (у бік годівниці) і назад, але не перешкоджати зручному лежанню при відпочинку, а також прийому корму і води. Для биків, корів в пологовому відділенні і племінних корів, що містяться в довгих стійлах, застосовують відповідно і довгу вільну прив’язь – ланцюгову з ручною прив’язкою і відв’язкою. Молочних корів промислового стада містять в коротких стійлах, в яких вони фіксуються короткою прив’язкою. Короткі прив’язки бувають двох видів: жорсткі (рамні, або хомутові) і ланцюгові (двокінцеві, трикінцеві). Прив’язки бувають індивідуальні і групові; жорсткі і напівгнучкі, ручні, напівавтоматизовані та автоматизовані.

Стійла в приміщенні розміщують поздовжніми паралельними рядами і оснащуються годівницею, напувалкою та канавкою для збирання гною. Від довжини стійл залежить характер розподілу екскрементів і доцільна технологія прибирання гною.

Підлоги в стійлах роблять дерев'яні і з інших матеріалів. У ряді комплексів для цього використовують бітумкерамзіт, що перевершує за своїми теплоізоляційними властивостями дерево. Такі підлоги міцні, не вбирають вологу, швидко висихають, мають рівну неслизьку поверхню. Для підстилки в стійловий період в молочних комплексах найчастіше використовують тирсу або подрібнену солому. При утриманні на прив’язі воду корови одержують по потребі з автоматичних напувалок, встановлених біля годівниць. Корми тваринам роздають по нормах безпосередньо в індивідуальні годівниці. Доїння корів відбувається в стійлах. Що стосується систем гноєвидалення, то застосовується його видалення скребковими транспортерами, самопливом і крізь щілинні підлоги в підпільні гноєсховища, а також іншими способами.

Біля корівників обладнують вигульні майданчики з твердим покриттям. На території комплексу будують навіси або обгороджені майданчики з твердим покриттям для зберігання сіна і споруди для зберігання силосу, сінажу і коренеплодів.

При використанні пересувних кормороздавачів ширина кормового проходу повинна бути не менша 2,0 м. Ширина кормових проходів може бути зменшена до 1,2…1,4 м в тому разі, якщо роздавання кормів здійснюється за допомогою стаціонарних засобів (скребкові чи стрічкові конвеєри). Для забезпечення тварин водою на кожні два стійла встановлюють автонапувалки біля годівниці. Ширина кожного гнойового проходу, яким тварини звичайно заходять в приміщення та виходять з нього, повинна бути не менше 1,4 м.

Автоматична лінія годівлі (рисунок 1.2) – це нове слово в молочному тваринництві, оскільки загальний стан здоров’я стада і, відповідно, надої багато в чому залежать від якості і, що не менш важливо, кількості необхідних грамотно складених концентрованих кормів.

Устаткування призначене для прив’язування, а також групового і індивідуального відв’язування корів при стійловому їх утриманні, кріплення вакуумпровода і забезпечення питною водою для напування корів. Прив’язь здійснюється двокінцевою прив’язкою, закріпленою внизу за анкер, а вгорі за брус із скобою. Відв’язування корів здійснюється шляхом підйому важеля, заздалегідь звільнивши його із зачепа. До складу устаткування входять: роздільники, стойки для кріплення молокопроводів і водопроводів, ланцюгова прив’язь, брус для одночасного звільнення прив’язаних корів.

При стійловому утриманні худоби важливе значення має пристрій прив’язі, яка повинна обмежувати пересування тварин вперед (у бік годівниці) і назад, але не перешкоджати зручному лежанню при відпочинку, а також прийому корму і води. Для биків, корів в пологовому відділенні і племінних корів, що містяться в довгих стійлах, застосовують відповідно і довгу вільну прив’язь – ланцюгову з ручною прив’язкою і відв’язкою. Молочних корів промислового стада містять в коротких стійлах, в яких вони фіксуються короткою прив’язкою. Короткі прив’язки бувають двох видів: жорсткі (рамні, або хомутові) і ланцюгові (двокінцеві, трикінцеві). Прив’язки бувають індивідуальні і групові; жорсткі і напівгнучкі, ручні, напівавтоматизовані та автоматизовані.

Стійла в приміщенні розміщують поздовжніми паралельними рядами і оснащуються годівницею, напувалкою та канавкою для збирання гною. Від довжини стійл залежить характер розподілу екскрементів і доцільна технологія прибирання гною.

Підлоги в стійлах роблять дерев'яні і з інших матеріалів. У ряді комплексів для цього використовують бітумкерамзіт, що перевершує за своїми теплоізоляційними властивостями дерево. Такі підлоги міцні, не вбирають вологу, швидко висихають, мають рівну неслизьку поверхню. Для підстилки в стійловий період в молочних комплексах найчастіше використовують тирсу або подрібнену солому. При утриманні на прив’язі воду корови одержують по потребі з автоматичних напувалок, встановлених біля годівниць. Корми тваринам роздають по нормах безпосередньо в індивідуальні годівниці. Доїння корів відбувається в стійлах. Що стосується систем гноєвидалення, то застосовується його видалення скребковими транспортерами, самопливом і крізь щілинні підлоги в підпільні гноєсховища, а також іншими способами.

Біля корівників обладнують вигульні майданчики з твердим покриттям. На території комплексу будують навіси або обгороджені майданчики з твердим покриттям для зберігання сіна і споруди для зберігання силосу, сінажу і коренеплодів.

При використанні пересувних кормороздавачів ширина кормового проходу повинна бути не менша 2,0 м. Ширина кормових проходів може бути зменшена до 1,2…1,4 м в тому разі, якщо роздавання кормів здійснюється за допомогою стаціонарних засобів (скребкові чи стрічкові конвеєри). Для забезпечення тварин водою на кожні два стійла встановлюють автонапувалки біля годівниці. Ширина кожного гнойового проходу, яким тварини звичайно заходять в приміщення та виходять з нього, повинна бути не менше 1,4 м.

Автоматична лінія годівлі (рисунок 1.2) – це нове слово в молочному тваринництві, оскільки загальний стан здоров’я стада і, відповідно, надої багато в чому залежать від якості і, що не менш важливо, кількості необхідних грамотно складених концентрованих кормів. 
 

ris_2.jpg

 Рисунок 1.2 – Автоматична лінія годівлі

 

Абсолютно природно, що при ручному роздаванні кількість корму усереднюється так, що тварини з високим середньодобовим удоєм отримують недостатню його кількість, а з низьким удоєм отримують надлишок. Обидва показники несприятливо впливають на здоров’я тварин і є однією з причин зниження удою. Автоматична лінія годівлі, завдяки виключенню людського чинника, дозволяє проводити дозування корму з точністю до грама. Для забезпечення тварин водою на кожні два стійла встановлюють автонапувалки біля годівниці. 

Новонароджені телята до 20-денного віку знаходиться в індивідуальних клітках типу КИТ (рисунок 1.3) профілакторію родильного приміщення. Від 20-денного до 3-місячного віку їх утримують безприв’язно в індивідуальних клітках КИТ-Ф-12 або в групових станках ОСТ-Ф-32 по 10…15 голів. 

ris_3.jpg

Рисунок 1.3 – Індивідуальні клітки для телят

 

Від 3 до 6 місяців телят утримують в групових станках по 25…30 голів. Площу групових станків для телят від 2-денного до 6-місячного віку визначають з розрахунку 2…2,5 м2 на одну голову.

Забезпечення телят питною водою повинне бути безперебійним, особливо в літній час. Питна вода повинна бути не нижче 12оС, щоб не викликати простудних захворювань. Для напування використовуються індивідуальні напувалки.

В приміщенні можуть встановлюватись автоматичні станції випоювання телят розраховані на групи по 20, 40 і 100 телят. Завдяки автоматичній станції випоювання телят стає можливим раціональне годування телят або на основі молочного порошку, або цілісного молока. Станція може бути встановлена в будь-якому місці телятника. Вбудований зчитуючий пристрій автомата по респондеру на шиї теля і, відповідно до запрограмованого раціону, допускає теля до напування.

В автоматі ведеться облік всіх даних, будь-коли отриманих їм, він надає інформацію, коли виконати планову вакцинацію, визначає активність теляти по числу підходів до станції, заміряє з якою швидкістю теля випиває свою порцію і, відповідно, виявляє можливе захворювання. Також можливе складання різних раціонів для теличок і бичків і визначення стану теляти при тому або іншому графіку напування.

Зручна функція самообслуговування, коли автомат для полегшення діагностики складає звіти про власний стан і виниклі неполадки. Автомат виключає можливі негативні наслідки людського чинника: не допоїли теля, погано промили відро, температура молока не відповідає потрібній температурі поїння і ін.

Переваги:

·    вбудована ідентифікація теляти по нашийному респондеру;

·    автоматична промивка напувалки лужним або кислотним розчином;

·    дезінфекція соски після кожного теляти;

·    підігрівання і перемішування суміші для напування;

·    дозування рідких і порошкових медикаментів і біодобавок

Безприв’язне утримання ВРХ сприяє застосуванню сучасних засобів механізації, кращій організації і спеціалізації праці, що дозволяє різко підняти продуктивність праці, у два-три рази знизити трудомісткість вироблюваної продукції. 

При безприв’язному утриманні створюються можливості використання високопродуктивних машин (мобільні агрегати для роздавання кормів, прибирання гною; доїльні установки, змонтовані в спеціальних приміщеннях тощо), які здатні обслуговувати велику кількість тварин чи кілька тваринницьких приміщень. Завдяки цьому значно зростає коефіцієнт використання технологічних машин та обладнання (до 0,7…0,9) і різко скорочуються капіталовкладення в засоби механізації виробничих процесів.

Варіанти технології з безприв’язним утриманням бувають різні.

Утримання на глибокій підстилці. Тварин цілорічно утримують без прив’язі, на глибокій підстилці (щоденна норма внесення підстилки складає 1…3 кг на одну голову). Вони вільно виходять на вигульно-годівельні майданчики, де є годівниця, групові автонапувалки та навіси для грубих кормів. 

На кожну корову в приміщенні необхідно мати 4,5…5 м2 підлоги, а на вигульно-годівельному майданчику не менше 10 м2 площі з твердим покриттям; для ремонтних телиць –відповідно 3,0…3,5 м2 і 8…10 м2. Загальну довжину годівниць визначають з розрахунку 0,7…0,8 м на корову, 0,7 м для теля, 0,6 м на ремонтну телицю.

При безприв’язному утриманні на глибокій підстилці за фермою на 1000...1200 корів закріплюють три трактористи, в обов’язок яких входить роздавання кормів і прибирання гною з вигульних майданчиків. При цьому способі утримання корів годують на вигульно-кормових майданчиках. Відпочивають тварини в приміщеннях на глибокій підстилці. Доять їх в доїльних залах. 

Боксове утримання корів – різновид їх безприв’язного утримання з краще відпрацьованою технологією інтенсивного виробництва молока. Від звичного варіанту безприв’язного утримання боксове відрізняється, в основному, тим, що корови використовують для відпочинку індивідуальні бокси. 

Бокси – це невеликі площадки, відділені одна від одної боковими роздільниками (рисунок 1.4). Їх влаштовують відповідно розмірам тварини, щоб корова в боксі могла рухатися тільки вперед і назад, але не могла лягти або стати упоперек. Оптимальними вважають бокси для корів завдовжки 200...210 см, шириною 100...110 см. При цьому важливо, щоб верхня частина роздільників боксів розташовувалася на висоті 100...110 см, а нижня на висоті 40...50 см від підлоги. Від кінця боксів роздільники повинні відстояти на 10...20 см.

ris_4.jpg

 Рисунок 1.4 – Бокси для утримання тварин

 

Щоб корова при підйомі відступала назад, на рівні її потилиці в боксі встановлюється горизонтальний пересувний обмежувач у вигляді труби, закріпленої хомутами зверху бокових роздільників, що не дає змоги тваринам просуватися вперед при дефекації, внаслідок чого бокси не забруднюються.

Підлоги в них можуть бути глинобитні, а також бетонні і покриваються гумовими килимками або дошками; роблять їх з нахилом у бік гнойового проходу. Вони повинні бути теплими, неслизькими і міцними. Щоб в бокси не потрапляв гній, поверхню підлоги роблять на 15...20 см вище за гнойовий прохід.

При утриманні корів на щілинних підлогах решітки розташовують так, щоб забезпечити надійну опору для ніг тварин і безперешкодне проникнення екскрементів в гнойовий канал. На сухій підлозі боксів корови відпочивають по 11...12 годин на добу, що позитивно впливає на їх здоров'я і продуктивність.

Стійлові дуги виготовляються з безшовних труб діаметром 60 мм з антикорозійним покриттям, яке наноситися методом занурення в гарячий цинковий розчин. Також існує варіант виготовлення стійлових місць з чорного металу. Цинкування відбувається після всіх механічних операцій: (різка, гнучка).

Між рядами боксів влаштовують гнойові проходи шириною 250...270 см. У цьому випадку корови можуть пройти по гнойовому проходу, коли частина з них стоїть в боксах. При видаленні гною через гнойові канали підлоги в проході роблять щілинними, а при видаленні транспортером – суцільними.

При боксовому утриманні корів доять в доїльному залі. При цьому влаштовують прохід тварин до доїльної установки і назад. Шляхи руху корів не перетинаються. Ширина проходу в кожну сторону 180 см.

Конструкція корівника повинна забезпечувати всі необхідні умови для комфортного самопочуття корів. Наприклад, існуючі корівники малопридатні для утримання високопродуктивних молочних корів, головним чином тому, що технологічний процес догляду за стадом вимагає постійної присутності в приміщенні обслуговуючого персоналу, отже, при його проектуванні створюються умови для людей, а не для корів. Пропонованою технологією всі основні процеси, що вимагають участі людей винесені за межі корівника, що дає можливість створити для стада умови максимального комфорту.

В процесі дихання корова в середньому виділяє від 600 до 1000 кубометрів вуглекислого газу і метану в добу. В закритому корівнику ці шкідливі для корів гази накопичуються, тому приміщення, де міститься велика рогата худоба, повинно відповідним чином вентилюватись. В даному випадку достатня вентиляція забезпечується висотою приміщення, яка складає 11,5 метрів і забезпечує достатній об’єм повітря в корівнику, а також постійний приток повітря. Проблему притоку великої кількості повітря в даному випадку вирішено шляхом умовних стін.

Тварини розміщуються у приміщенні з пластиковими шторами на вікнах, що працюють в автоматичному режимі, залежно від температури повітря назовні і всередині ферми та напряму вітру. Штори забезпечують вільний доступ не тільки повітря, але і сонячного світла, що теж важливо. Крім того, завдяки постійному притоку повітря в таких корівниках відсутня проблема з мухами. При сильному вітрі, опадах і інших несприятливих погодних умовах стіна може бути автоматично закрита шторою.

Конструкція стін також дозволяє підтримувати оптимальний температурний режим, який для корів складає проміжок від –15°С до +15°С. Світла огорожа даху зменшує нагрівання приміщення влітку. Достатнє освітлення в корівнику досягається завдяки джерелу світла безпосередньо в області коника.

Комфортна температура істотно впливає на продуктивність корів, оскільки підвищення температури на 1°С зверху 20°С веде до зниження апетиту у корів на 3%. Наприклад, в літній період стрес у корови наступає при підвищенні температури до 30°С, як наслідок апетит знижується на 30%. Якщо зазвичай корова з’їдає 25…30 кг корму в сухому стані в добу, то в умовах стресу вона споживає на 8 кг менше, що приводить до зниження удою на 16 л у високопродуктивних тварин.

Наступною умовою продуктивності корів, є вільний доступ до корму і води у будь-який час доби. Це дозволяє тваринам отримувати корм в індивідуальному режимі і забезпечує максимально ефективне засвоєння кормів – це можливо тільки при безприв’язному утриманні. Корови при такому утриманні можуть вільно пересуватися і вони на 20% продуктивніші ніж корови на прив’язі.

Чистота корівника – одна з головних умов здоров’я і продуктивності корів. Прибирання гною відбувається постійно за допомогою дельта-скреперів, що дозволяє: по-перше підтримувати постійну чистоту в приміщенні, а по-друге звільняє персонал ферми від цієї трудомісткої частини догляду за великою рогатою худобою.

Як відомо, кількість молока, що отримується від корови, безпосередньо залежить від циркуляції крові через її вим’я. Наприклад, для отримання 1 л молока, через вим’я повинно проциркулювати 500 л крові. При тривалих активних рухах кров перерозподіляється від вимені корови до м’язів, отже продуктивність корови падає. Таким чином, високопродуктивна корова молочної породи повинна якомога більше лежати, в цьому випадку лактаційна функція буде максимальною. Для цієї мети в корівнику обладнані спеціальні сухі бокси, в яких корова відчуває себе комфортно, що обумовлює тривалий час її лежання.

Вага корови в середньому складає близько 600 кг, тому важливо щоб підстилка, на який лежить корови була достатньо м’якою і не травмувала шкіру тварини. Як підстилка, в боксах іноді використовується пісок, що має масу переваг перед рештою матеріалів. По-перше – це неорганічний матеріал, що перешкоджає розвитку патологічної мікрофлори, по-друге – рихла структура піску легко приймає форму тіла корови, не викликає ніяких пошкоджень шкіряного покриву і дозволяє уникнути травматизму.

Кормові столи в корівнику розташовані на висоті 15 см від рівня підлоги і передньої ноги корови, поверхня кормового столу покрита біоксидною смолою. Це запобігає роз’їданню поверхні слиною тварини, а також забезпечує комфорт для коров’ячого язика. Підлогове розташування кормових столів виключає втрату кормів, а також сприяє більшому виділенню слини у корови і, як наслідок, кращому перетравленню їжі. Для оптимізації процесу годівлі, між стійлами і кормовим проходом встановлюються кормові грати.

У кожної корови є ошийник, на якому знаходиться чіп, через який на комп’ютер подається сигнал – чого корові не вистачає, чи здорова вона і навіть в якому настрої (чи не прийшла в охоту). У чіпі закладені всі дані: хто її батьки, як її годувати, скільки вона може дати молока при правильному утриманні. Ці дані реєструються в комп’ютері, таким чином збирається інформація про надої корів. Вся інформація поступає в головний комп’ютер ферми.

Електромеханічний автопідганяльник корів встановлюється в переддоїльному накопичувачі. Навісна конструкція автопідганяльника кріпиться до частин даху, або на окремі стійки. Дуже важливо не створити стресову для корів ситуацію, тому автопідганяльник рухається поволі і безшумно, проте упевнено направляє їх рух у бік доїльного залу. Рух бар’єру здійснюється автоматично по спеціальних рейках. Керування здійснюється з доїльного залу, забезпечуючи повний контроль від збору тварин до їх зворотного руху в доїльний зал. Якщо перед підганяльником не залишається більше корів, він піднімається і рухається у зворотному напрямі, щоб захопити нову групу корів. Автобар’єр вкритий прогумованим матеріалом.

У приміщенні встановлюються щітки для чищення корів. Щітки коливаються  та обертаються на зручній для тварини швидкості при контакті з коровою. Вони можуть вільно розгойдуватися по всіх напрямках, плавно проходячи поверх і уздовж тіла корови. Оптимальна довжина і жорсткість щетини забезпечують циркуляцію крові і сприяє тому, що корова знаходиться в чистоті і поводиться спокійно.

Після того, як корови повертаються з доїльного залу коровам влаштовують ванни для ніг, перша ванна заповнена чистою водою, друга містить розчин сульфату кальцію. Розчин допомагає оберегти корів від різних захворювань кінцівок, крім того, таким чином ратиці корів зміцнюються.

Застосування раціонального способу утримання великої рогатої худоби і використання відповідної технології годівлі при безприв’язному утриманні є основною умовою отримання високої продуктивності і якості продукції. Дослідження показують, що годівля корів концентратами з кормових станцій до або після доїння в біологічному відношенні є найбільш раціональним, оскільки досягається рівномірне надходження поживних речовин. Асиміляція корму йде постійно малими порціями і у результаті підвищується засвоюваність поживних речовин і збільшується молочна продуктивність. Крім того, використання автоматичних кормових станцій дозволяє істотно економити концентровані корми.

На фермах використовуються педометри. Малогабаритний педометр виконує дві функції: ідентифікатора корови і лічильника кроків. Як доведено дослідами і використанням більш, як міліона педометрів, існує прямий зв’язок між станом охоти корови і її м’язовою активністю. При визначенні корів в стані охоти система спирається на збільшення активності, що вказує оптимальний час для запліднення, тим самим, спрощуючи і покращуючи керування відтворенням поголів’я. Він використовується як при стійловому утриманні, так і при утриманні на пасовищах, а також як автономний модуль.

Комбібоксовий спосіб утримання. Крім прив’язного і безприв’язного способів, про переваги і недоліки яких багато сперечаються, існує так званий комбібоксовий спосіб. Цей варіант поєднує позитивні ознаки як прив’язного так і безприв’язного способів утримання, оскільки дозволяє індивідуально обслуговувати тварин при годівлі і ефективніше використовувати корми. При цьому способі корів містять в індивідуальних боксах, що закриваються в задній частині спеціальним пристроєм. В боксах тварини годуються і відпочивають. Годівля тварин виконується за визначеним графіком для тварин кожної групи, а для їх фіксації біля кормових столів можуть бути використані групові автоматизовані прив’язі. У боксах корови не прив'язані за шию і відчувають себе вільніше, ніж на прив’язі. Цей спосіб дозволяє збільшити місткість скотного двору. Недолік – підвищена металоємність. Для вільного переходу тварин в доїльний зал і назад, а також для інших переміщень груп в приміщеннях з безприв’язним утриманням тварин обладнують прогонні коридори. В місцях скупчення тварин (перед доїнням, санітарною обробкою в спеціальних станках) влаштовують накопичувачі з розрахунку 1,8 м2 на одну корову.

При всіх варіантах безприв’язного утримання молочного стада велике значення щодо ефективності виробництва має раціональне комплектування корів в групи за продуктивністю і лактаційними ознаками. Доцільно створювати такі групи корів: новотільні, високопродуктивні, середньої продуктивності, низькопродуктивні та сухостійні. Групування тварин дозволяє диференційовано годувати та утримувати їх відповідно до зоотехнічних вимог. Чисельність кожної виробничої групи не повинна перевищувати 60…70 корів. При збільшенні їх кількості різко зростають стреси тварин, що значно знижує надої.

Конвеєрний спосіб обслуговування тварин поєднує в собі позитивні ознаки прив’язного утримання і усуває недоліки безприв’язного способу. При цьому способі корови постійно знаходяться на прив’язі або в пересувних станках-візках. До стаціонарних зон (пунктів) технологічного обслуговування вони переміщуються за допомогою механізованих пристосувань (транспортери, тягові ланцюги або канати). Останні разом з групою тварин, що переміщуються, і утворюють своєрідний механізований або самохідний конвеєр.

Основна перевага конвеєрного варіанту полягає в тому, що тварини в чітко визначений розпорядок дня і заданій послідовності примусово поступають до місця обслуговування. Завдяки цьому виробляється умовний рефлекс і відповідний стереотип поведінки тварин. Конвеєрне обслуговування створює можливості ефективного використання сучасних засобів механізації, а також широкого впровадження засобів автоматизації керування виробничими процесами (облік продуктивності, програмоване дозування кормів тощо), дозволяє значно скоротити витрати праці.

Ваш браузер не поддерживает JWPlayer

1.3 Утримання свиней

 

В даний час у вирішенні проблеми забезпечення населення м’ясною продукцією свинина. як і раніше, займає перше місце в світі. Шлях до прискореного розвитку цього напряму тваринництва лежить через комплекс заходів, що включають наукову організацію виробництва сільгосппродукції в промисловому об’ємі, фінансовий менеджмент і технічну підтримку, що забезпечує впровадження інноваційних технологій, які дозволяють досягти максимальної ефективності у виробництві. Для свинарських ферм і комплексів найбільш доцільний, так званий, павільйонний тип забудови, коли свинарники розміщують автономно один від одного. При такій забудові можлива організація вигулів та забезпечення природного освітлення приміщень.

В залежності від виробничого напрямку і типорозміру ферми застосовують такі основні системи утримання свиней: безвигульну і вигульну.

Безвигульна система утримання найбільш розповсюджена у великих тваринницьких підприємствах. При цій системі тварини від народження до реалізації знаходяться в приміщеннях з індивідуальними або груповими станками. Іноді практикують клітково-ярусне утримання. Інтенсивне ведення свинарства при цілорічному безвигульному утриманні всіх вікових і виробничих груп свиней нерідко веде до ослаблення їх конструкції, зниження продуктивності. Тому для підприємств племінного напрямку, а також для кнурів-плідників, свиноматок і ремонтного молодняку промислових репродукторів доцільна вигульна система утримання.

Вигули, як правило, розміщують уздовж стін свинарників і розділяють на окремі секції. Норма площі вигулів для кнурів і поросних свиноматок (за 10...15 днів до опоросу), а також підсисних маток з поросятами – 10 м2 на одну голову, для свиноматок холостих і першого періоду поросності – 5 м2 на голову, ремонтного та відгодівельного молодняка – відповідно 1,5 і 0,8 м2 на голову. Вигульні майданчики повинні мати суцільне тверде покриття. Приміщення для літньо-табірного утримання будують за типом стаціонарних будівель або у вигляді пересувних споруд.

Утримання супоросних свиноматок

Головні завдання гарного догляду за свиноматками, правильної годівлі і утримання їх у поросний період полягають в тому, щоб створити всі необхідні умови для отримання максимальної кількості здорових поросят за кожен опорос, зводячи до мінімуму ембріональні втрати, відновити втрати живої маси свиноматок в першій половині поросності, допущені в попередньому опоросі і досягти нормального їх зростання і розвитку в процесі господарського використання у сфері відтворення, забезпечити високу молочність маток для нормального вигодовування майбутнього приплоду. Свиноматку після штучного запліднення рекомендується залишати в індивідуальному боксі, щоб уникнути зайвих втрат сперми (рисунок 1.5). У одній груповій клітці рекомендується розміщувати 10…20 (але не більше) поросних свиноматок бажано однієї живої маси, віку, стадії поросності. Щоб уникнути викиднів, тварин слід виганяти поволі і спокійно, уникати поштовхів і різких рухів. Пропонується традиційна система металевих (неіржавіючі, оцинковані) або пластикових (порожнисті пластикові планки або цілісні панелі) кліток з можливістю утримання як великих, так і малих груп. Особливістю є комбінування вільного і індивідуального кліткового утримання свиноматок, оскільки для ветеринарного

 

 ris_5.jpg

Рисунок 1.5 – Індивідуальні бокси для свиноматок

 

 Для опоросу свиноматок і утримання їх з поросятами до 30…60-денного віку останніх використовують обладнання з дво- (ОСМ-120) або трибоксовими (ОСМ-60, СОС-Ф-35) станками, а також спарені двосекційні станки типу ССД. Всі варіанти обладнання мають бокси для фіксованого утримання і опоросу свиноматок, а станки оснащені сосковими напувалками та годівницями. В боксах для поросят їх положення по висоті регулюється. Наявність перегородок всередині станків дозволяє утворювати в них бокси для утримання і фіксованого опоросу свиноматки, годівлі та відпочинку поросят. Внутрішні перегородки можна переставляти, трансформуючи при цьому площу боксів, залежно від фізіологічного стану свиноматки і віку поросят.

Утримання підсосних свиноматок

Конструкції станків дозволяють застосовувати одну із систем прибирання гною: механічну за допомогою скребкових транспортерів або гідравлічну. Бокси для відпочинку поросят обладнані установками ІКУФ-1М для їх обігрівання та опромінювання (рисунок 1.6).

ris_6.jpg

Рисунок 1.6 Станки для підсосних свиноматок

 

Основними принципами при розробці і виготовленні пологових кліток є створення високого рівня гігієни, зниження витрат, а також виключення можливості „душіння“ поросят. Існують різні варіанти виготовлення пологових станків: із закритою і відкритою верхньою частиною, з рухомою стінкою, з розділовими шпильками для запобігання заляганню поросят і одночасно вільного доступу до сосків свиноматки.

Пологова загорожа комплектується коритом з полімербетону, кераміки або неіржавіючої сталі, годівницею для поросят, лампи інфрачервоного опромінювання.

Гігієна забезпечується використанням щілинних підлог (пластикових, бетонних, металевих або чавунних). Оскільки поросятам протягом перших 7…10 днів необхідне додаткове тепло, клітки комплектуються нагрівальними плитами (електричними або тепловодними). Це дозволяє істотно понизити смертність поросят і сприяє високому приросту ваги.

Утримання поросят на дорощуванні та відгодівлі

Розміри групових кліток для підсвинків (поросята на дорощенні від 7 до 27 кг) обчислюються виходячи з розрахунку 0,35 м2 на одного порося, а розміри кліток для поросят на відгодівлі (від 27 до 105 кг) – 0,75 м2 на одну голову. Клітками є прості загородки з пластикових панелей або металевих (оцинкованих) стінок. Ремонтний молодняк до 4-місячного віку утримують погніздно з наступним формуванням у групи по 10 свинок чи 5 кнурів. Для забезпечення активного моціону тварин на великих промислових комплексах доцільно використовувати механічні установки типу „Тренажер“.

Пошук шляхів ефективного ведення галузі свинарства привів фахівців до ідеї розробки моделі свинарського комплексу нового типу. Він поєднує в собі кращі ланки передових технологій інтенсивного ведення свинарства, а саме відтворення і дорощення, а також енерго- і ресурсозберігаючу альтернативну технологію групового холодного утримання на незмінній підстилці в легких спорудах ангарного типу, вживану для відгодівельного поголів’я, поросних свиноматок і ремонтного молодняка. Холодне групове утримання свиней  в ангарах на глибокій незмінній підстилці дозволяє заощадити на будівництві свинарників, на опалюванні і освітленні, також зменшуються витрати на лікування тварин, оскільки при холодному утриманні в ангарах підтримується мікроклімат, сприяючий зміцненню імунітету тварин і зниженню захворюваності. У ангарі, розміром 11,5 м на 33,5 м розміщується 230…250 свиней на відгодівлі. Конструкція ангара зручна для виконання всіх технологічних заходів, включаючи все: зоотехнічні заходи, ветеринарні обробки, механізоване роздавання кормів, внесення підстилки з використанням спеціальної техніки, очистку, миття приміщень. Ангар багатофункціональний і універсальний: він включає хрячник, відгодівельник, відвантажувальний термінал, сховище, місце для опоросу.

Хрячник розрахований на 20 станкомісць з утриманням на солом’яній підстилці. Тварини утримуються в індивідуальних станках. Все маткове поголів’я запліднюється штучно, для цього застосовуються спермодози, отримані тут же на комплексі. Відбір сперми у кабанів здійснюється мануальним методом - це найбільш чистий метод відбору сперми відносно мікробної контамінації.

Групове утримання поросних свиноматок на глибокій підстилці в неопалювальному приміщенні з годівлею на кормовому столі дозволяє управляти споживанням корму шляхом зміни його якісних характеристик.

В маточнику проводиться підготовка свиноматок до опоросу, миття, дезінфекція, покриття бактерицидною піною, обробка ратиць і сушка свиноматок. Технологія опоросу передбачає обмежений рух свиноматки, що забезпечує краще збереження поросят. Віднімають поросят на 28 день. У корпусі дорощення є бокси з підігрівом підлоги для поросят-відємишей. Передбачено локальний обігрів гнізда інфрачервоною лампою і тепловим килимком. Автоматизована система вентиляції, в поєднанні з теплими підлогами в лігві поросят складають систему подвійного мікроклімату, що дозволяє підготувати поросят за допомогою регуляції температури до 77-ти денного віку для переведення і подальшого утримання в ангарах.

Використовується комп’ютерна система контролю мікроклімату у приміщенні, автоматизована система годівлі свиноматок з можливістю забезпечення дозованої годівлі до і після опоросу, в період всього підсосного періоду. Вона дозволяє проводити  плавні переходи з раціону на раціон. Сучасна зручна система гноєвидалення під щілинними підлогами.

Відгодівля – це холодне групове утримання в дугоподібних ангарах на незмінній підстилці. Ангар розрахований на відгодівлю 230…250 голів відгодівельного поголів'я, складається він їх двох відділень. Відгодівельник розділений на три секції: зону відпочинку, зону дефекації і зону годівлі, яка представлена бетонним майданчиком, де встановлені дві групові автоматичні напувалки термосного типу на чотири місця кожна і годівниця бункерного типу, яка забезпечує свиням цілодобовий доступ до корму. Зони відпочинку і дефекації мають тверде покриття, на яке укладають шар підстилки з розрахунку 1 кг на свиню. У міру її забруднення в свинарник додається нова порція. Ангар не опалюється, температура в ньому на 5…10°С вище, ніж зовнішня, за рахунок ферментації солом’яної підстилки.

Іноді практикують клітково-ярусне утримання. Для багатьох було несподіванкою, коли в Бельгії маленьких поросят стали містити, подібно птахам, в клітках, але ідея сподобалася, і кліткове утримання свиней швидко розповсюдилося. У нашій країні містять в клітках і поросят, і відгодівельне поголів’я. Компонують цілі батареї з кліток. Їх ставлять і кріплять одна до іншої в ряд. Іноді клітки укріплюють одну над іншою, утворюючи багатоярусну батарею. При цьому одержують не просто набір кліток, а складну конструкцію, в якій за допомогою технічних засобів задовольняються всі потреби живого організму. Система утримання свиней в чотириярусних батареях була перевірена в господарстві „Боровляни“ Мінської області. В реконструйованому свинарнику змонтували 60 чотириярусних установок для відгодівлі 1400 голів. Поросят приймають в свинарник масою 25 кг, а знімають з відгодівлі масою 110 кг. Установка складається з чотирьох зварних каркасів, поставлених один на інший. На верхньому ярусі розташовані клітки для найменших поросят. У міру зростання тварин переводять в клітки більшого розміру. У клітки верхнього ярусу поросята йдуть самі по пандусу, а потім вони „провалюються“ через підлогу, що розкривається, в подальші, нижче розташовані яруси. Кожне „новосілля“ дещо лякає тварин, але істотно не відображається на здоров’ї і продуктивності. Цикл відгодівлі свиней в одному ярусі – 30 днів. Клітки, що звільнилися, після перекладу тварин миють гарячою водою і дезінфікують. Корми доставляють свиням за допомогою кормороздавача. Годують їх повноцінними комбікормами з урахуванням віку і маси. Чотириярусні установки обладнані годівницями, сосковими напувалками, решітчастими підлогами, через які видаляється гній. Щоб гній і сеча не потрапляли в розташовані нижче яруси, влаштовані спеціальні шарнірні козирки.

Багатоярусне утримання поросят дозволяє ефективніше використовувати площу приміщень, а отже, і знизити вартість одного скотомісця. При цьому вдається скоротити питомі тепловтрати через захищаючі конструкції, завдяки більш ущільненому заповненню приміщень.

 

Ваш браузер не поддерживает JWPlayer

1.4 Утримання овець

 

На сучасному етапі розвитку вівчарства визначилися основні системи утримання овець, які застосовують з урахуванням виробничого напрямку та спеціалізації господарств, кліматичних умов зони їх розміщення і можливості забезпечення найбільшої ефективності виробництва.

Цілорічна стійлова система практикується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвинутим польовим кормовиробництвом при відсутності пасовищ. взимку овець утримують і годують в приміщеннях та на вигульно-годівельних майданчиках, влітку – тільки на вигульно-годівельних майданчиках.

Стійлово-пасовищна застосовується в умовах розвинутого кормовиробництва при відсутності зимових пасовищ і тривалим стійловим періодом. Взимку тварин утримують у вівчарнях з вигульно-годівельними майданчиками, а влітку на пасовищах. Доля зелених кормів не перевищує 35…40% від загальної річної потреби.

Пасовищно-стійлова відповідає умовам тих зон, де переважає пасовищний період (складає приблизно дві третини року), є зимові пасовища, основу кормових раціонів складають зелені корми. Додатково заготовлюються корми для годівлі маток в період окоту, а також відгодівлі овець зимою та ранньою весною.

При користуванні пасовищами традиційним є отарний принцип обслуговування овець. Поряд з ним останнім часом удосконалюється і поширюється на базі розвитку внутрішньогосподарської та міжгосподарської спеціалізації і концентрації будівництво комплексно механізованих ферм та відгодівельних майданчиків. Виробництво при цьому набуває промислових рис і ґрунтується на впровадженні прогресивних організаційно-технологічних рішень та технічних засобів. Цілорічна стійлова система утримання особливо доцільна при відгодівлі молодняку та дорослого поголів’я.

        При будь-якому варіанті утримання на певному етапі вівці повинні знаходитись у приміщенні, які служать їм для захисту від непогоди, місцем відпочинку та годівлі. Годівниці для овець повинні бути зручні для годівлі, очищення і дезінфекції. Зазвичай їх роблять з дощок і брусків, які гладко застругують. Краще робити годівниці ясельного типу або звичайного з решітчастою кришкою. Це не дозволяє вівцям розкидати і затоптувати корм.

        Годівниця-яслі придатна для всіх видів кормів: грубих, силосу і концентрованих. Вона може бути одностороння і двостороння, роблять її із стійок, на яких кріпиться дощате суцільне днище, решітки і жолоби. Відстань між планками решіток 10 см. Годівницю для ягнят треба робити у вигляді корита з дощок на підставках заввишки 10…12 см. Зверху набивають планки, що запобігають розкиданню корму. На кожну дорослу вівцю повинно доводитись 25 погонних сантиметрів годівниці, а на ягняти – 15.

       Щоб вовна не забруднювалась і не звалювалась і, щоб уникнути простудних захворювань, необхідно, щоб в приміщенні і вигульному дворику було сухо. При утримання тварин на незмінній підстилці повну заміну її роблять 1…2 рази за весь стійловий період, свіжу підстилку додають у міру забруднення і зволоження лігва тварин. Незмінна підстилка забезпечує тварин теплим лігвом за рахунок біохімічних процесів, що відбуваються в шарі гною. Гній отримують гарної якості. Із всіх підстилкових матеріалів кращою вважають озиму і ярову солому. На голову в добу потрібно в середньому 0,2…0,3 кг соломи.

У раціони для овець входять: зелена трава, силос, концентровані корми, сіно, солома різних культур, буряк, кабачки, морква і мінеральна підгодівля. Ці корми задовольняють потреби овець в поживних речовинах, необхідних для виробництва вовни і м’яса. Із злакових рослин на зелений корм найчастіше використовують жито, овес, озиму пшеницю, кукурудзу, багаторічні трави. З бобів люцерну, горох, еспарцет і ін. В зеленому кормі містяться також естрогенні речовини, які підвищують плодючість,

Для підтримання необхідного мікроклімату шляхом природного повітрообміну без підігрівання повітря рекомендується кубатура приміщення з розрахунку 12…15 м3/гол. Норма підлоги в приміщенні безпосереднього утримання вівцематок вовняно-м’ясного і м’ясо-вовняного напрямків складає 1,6…1,8 м2/гол для товарних ферм і 1,8…2,8 – племінних; шубного – відповідно 1,9…2 та 2,1…2,3; для каракульських і м’ясо-сальних – 0,6…0,8 та 0,8…1 м2/гол.

       Спеціалізовані ферми повинні включати приміщення для окоту і утримання вівцематок з новонародженими ягнятами та приміщення для вирощування ягнят після їх відлучення від маток, а також цех для штучного вирощування ягнят і пункт для штучного осіменіння овець. Крім того, до складу вівчарської ферми входять комплект кошарного обладнання (щити), уніфіковані (для утворення оцарків, сакманів тощо), механізовані кліткові батареї для ягнят.

        Приміщення для овець може бути місткістю 800…2500 голів і складається з відділень для кітних маток, окоту та маток з ягнятами. Під час групового окоту вівчарню розділяють на оцарки на 15…30 маток. В кожному з них встановлюють 2…4 клітки-кучки для маток, які не приймають ягнят. Оцарки і клітки-кучки обладнують із збірно-розбірних сітчастих або решітчастих металевих чи дерев’яних елементів, заввишки 1 м. Для обігрівання та опромінювання новонароджених ягнят над оцарками чи клітками підвішують комбіновані пристрої ІКУФ.

        Кошари (годівельно-вигульні майданчики) переважно прибудовують до поздовжніх стін вівчарні з боку, захищеного від вітрів. Їх огороджують на висоту не менше 1 м і розділяють на секції за кількістю секцій у вівчарні. Кожну секцію оснащують годівницями і напувалками. Підходи до годівниць і напувалок повинні мати тверде покриття, з нахилом в бік проходу для роздавання кормів та стокових канавок. Норма площі вигульного майданчика для маток з ягнятами – 3 м2, для овець без ягнят та молодняку – 2 м2 на 1 голову.

 

1.5 Утримання птиці

 

Птахівництво – галузь тваринництва, яка першою переведена на промислову основу. Саме підприємства промислового типу – птахофабрики – і дають переважну масу продукції (яйця, м’ясо). Для того, щоб освітити сучасну технологію птахівництва, почнемо із самого початку. „Аb оvо“, говорили стародавні, приступаючи до будь-якої справи. Вираз, дослівний переклад якого „від яйця“, еквівалентно російському „почати з початку“. Так от, птахівництво дійсно починається з яйця.

Інкубація перша ланка в єдиному технологічному процесі виробництва птахівничої продукції. Секрет масового штучного виведення курчат був відомий в Єгипті і Китаї понад 2500 років тому, проте аж до ХIХ століття нікому з європейців не вдавалося ним скористатися, оскільки він ретельно охоронявся. Відомо, що стародавні римляни запрошували до себе єгиптян „фахівців“ з інкубації. Ті старанно трудилися, але секретів не видавали.

В даний час наша промисловість випускає шафові автоматизовані інкубатори (рисунок 1.28) великої місткості, в яких виводять птахів різних видів, в заданий день будь-якого сезону року і в будь-якій кількості. В процесі інкубації в яйці розвивається зародок, якому потрібні цілком певні умови тепло-, волого- і газообміну між яйцем і навколишнім середовищем. Всі ці умови відомі і ретельно контролюються. Автомати керують повітрообміном, зволоженням середовища, температурним режимом, а також електроприводом для повороту за заданою програмою лотків з яйцями, інакше порушиться режим інкубації і виведення величезної партії курчат виявиться під питанням. При дотриманні всіх заданих умов інкубації виведення починається своєчасно і проходить дружно. курчат в добовому віці сортують по підлозі, оскільки для виробництва яєць півники не потрібні. Відсортованих курочок передають в цех вирощування.

Вільно-вигульний спосіб, при якому птиця має необмежений вихід на вигули та водоймища (для водоплавної). Пташники, навіси та колоніальні будиночки використовуються в цьому випадку тільки для ночівлі, захисту від непогоди та відкладання яєць. В інтенсивному птахівництві цей варіант зберігається стосовно утримання гусей. Переваги такого способу: низькі капіталовкладення і можливість використання підніжних кормів. Але при цьому потрібні великі земельні площі, зростають трудомісткість обслуговування і небезпека інфекційних захворювань.

При утриманні на підлозі з обмеженим використанням вигулів птиця знаходиться в приміщеннях і може (в сприятливу погоду) виходити на огороджені майданчики з твердим покриттям, які розміщені вздовж пташника. Цей варіант не набув широкого розповсюдження через низьку ефективність вигулів і високої трудомісткості обслуговування (доводиться систематично очищати пташники від підстилки та посліду і підтримувати в належному стані вигули). Крім того, в сиру погоду підстилка в приміщенні зволожується і забруднюється за рахунок занесення ногами птиці бруду з вигульних майданчиків.

       Безвигульний спосіб передбачає варіанти утримання на глибокій підстилці(рисунок 1.7), сітчастих або планчастих настилах, а також комбіноване (коли частина приміщення обладнується настилами, а інша покривається глибокою підстилкою). Підстилку в пташнику найчастіше закладають один раз перед посадкою птиці. Її товщина 20…30 см. Застосовують також інший варіант: спочатку кладуть підстилку шаром 7…15 см, а потім додають її поступово доводячи шар до 25…30 см . Це звільняє пташницю від щоденного прибирання забруднених місць.

Глибока підстилка внаслідок біотермічних процесів, що проходять в них, виділяє багато тепла. Це має суттєве значення в зонах з довгою і холодною зимою. Прибирають послід з підстилкою один раз на рік, або після завершення циклу вирощування (бройлери).

На всіх типах підприємств по виробництву яєць і м’яса птиці передбачається годівля сухими повнораціонними розсипними чи гранульованими комбінованими кормами, здатними забезпечувати максимальну ефективність галузі та високу якість продукції. Приймання і зберігання комбікормів здійснюється за допомогою бункерів (БСК-10, БСК-25), які мають пристрої для завантаження кормів у бункери кормороздавачів.

На птахофабриках використовують кормороздавачі трьох видів: спіральні, ланцюгові і канатно-дискові.

Найбільш поширені спіральні кормороздавачі, в яких спіраль, що обертається, проштовхує корм з бункера (сховища) вгору по трубі в пташник. Вони забезпечують максимальну рівномірність роздавання корму при мінімальних його втратах. Кормопроводи монтують на висоті 2,2 м від підлоги. Під кожним отвором закріплені патрубки, які нижніми кінцями з’єднані з годівницями. Спіральні системи годівлі транспортують корм в кожну годівницю в певних дозах залежно від віку птаха. Щоб курчата не проникали в піддон, передбачена огорожа.

Системи напування діляться на три види: чашкові, мікрочашкові і ніпельні напувалки. Ніпельні системи напування безпечніші з погляду гігієни, ніж чашкові автонапувалки і мікрочашкові системи напування. Дослідження показують, що бактерій в мікрочашковій напувалці в 300 разів більше, ніж на ніпелі. З цієї причини ніпельні набули найбільшого поширення. Застій води в чашковій напувалці сприяє скупченню мікробів. Надходження води з ніпельної напувалки дозує поршень: він піднімається, коли птах б’є по ньому дзьобом. Зайві краплі потрапляють в чашку, де швидко випаровуються.

Для комплексної механізації виробничих процесів при вирощуванні курчат на м’ясо (бройлерів), починаючи з добового віку і до досягнення забійної маси (45…70 днів), застосовують комплекти устаткування ЦБК-12А та ЦБК-18А. Вони розраховані для приміщення шириною відповідно 12 та 18 м і обслуговування 20,4 та 30 тис. голів птиці. Обігрівають курчат у перші дні після інкубації (від 1 до 30) за допомогою електричного брудера.

Навколо брудерів на відстані 0,6…0,7 м від краю ковпака ставлять огородження висотою 0,4 м, а також інвентар для обслуговування курчат першого періоду вирощування: листи і молоткові годівниці та вакуумні напувалки. Огородження (ширми) забирають через 5…9 днів після посадки добових курчат, але усі роботи пов’язані з вирощуванням до 20 днів виконують вручну з використанням лоткових годівниць. Механізм роздавання кормів бункерними годівницями починають використовувати при досягненні курчатами віку 20 діб.

Підвісна система дозволяє регулювати положення технологічного обладнання по висоті, в залежності від віку курчат, швидко і без великих витрат праці проводити підготовку пташника при зміні партії курчат.

Утримання на глибокій підстилці має суттєві недоліки: необхідно мати достатню кількість якісного підстилкового матеріалу; значно погіршується мікроклімат в приміщеннях, а постійний контакт птиці з послідом, яка акумулює і розповсюджує епізоотичні бактерії, створює умови для виникнення різних захворювань; знижується ефективність засобів механізації і автоматизації; підвищується собівартість продукції; птиця часто несе яйця поза гніздами, при цьому погіршуються харчові та інкубаційні властивості яєць в результаті забруднення, а на їх збирання витрачається багато ручної праці.

При підлоговому утриманні приміщення пташника поділяють на секції, в кожній з яких розміщують по декілька сотень і навіть тисяч голів птиці. У разі утримання птиці на утопленій підлозі комплексну механізацію з частковою автоматизацією виробничих процесів забезпечують комплекти обладнання:

·    для маткового стада курей яєчних та м’ясних порід (КМК-12 і КМК-18) індиків (ІВС-1,8), качок і гусаків (КНУ-3, КНУ-5);

·    для ремонтного молодняку курей (КРМ-12 та КРМ-18); індиків ІРС-2,3); качок і гусаків (КРУ-3,5; КРУ-8);

·    для вирощування на м’ясо бройлерів (ЦБК-12А, ЦБК-18А) індичат (ІМС-4,5), каченят і гусенят (КМУ-10, КИУ-15).

        Різновидом безвигульного утримання птиці є утримання курей на сітчастих або планчастих підлогах (рисунок 1.7), що дозволяє на 10% збільшити щільність посадки птиці порівняно з утриманням на глибокій підстилці. Видалення посліду з короба, розміщеного під сітчастою (планчастою) підлогою можна забезпечувати, наприклад, скребковими механізмами (МПС-4М, МПС-6М).

     ris_7.jpg

   Рисунок 1.7 Утримання на планчастих підлогах

 

При клітковому способі утримання основне обладнання – це кліткові батареї, які забезпечують індивідуальне (одномісні клітки), дрібногрупове (2…6 голів у клітці) і утримання великими групами (по декілька десятків голів у клітці).

У конструкціях кліткових батарей останнім часом відбулися значні зміни, пов’язані з удосконаленням технології утримання птиці. Кліткові батареї бувають:

·    за кількістю кліток по вертикалі: одно-, дво- і багатоярусні;

·    за кількістю кліток по горизонталі: одно-, дво- і багаторядні;

·    за принципом взаємного розміщення кліток: одно- та двобічні;

·    за принципом розміщення ярусів: вертикальні й каскадні або ступінчасті.

Перехід на кліткове вирощування і утримання дозволяє ліквідувати сезонність виробництва; стимулювати зростання і розвиток молодняку, що створює сприятливі умови для збереження поголів’я та підвищення продуктивності птиці; зниження витрат кормів; у 2…3 рази підвищення ефективності використання виробничих площ і технічних засобів та в 1,5 рази підвищення продуктивності праці; покращення якості і зниження собівартості продукції.

Пташники для кліткового утримання рекомендується будувати без вікон. Внутрішнє планування та висота пташника залежить від обладнання, що використовується. Більшість серійних кліткових батарей мають значну довжину, тому їх встановлюють вздовж пташника. Проходи між ними повинні забезпечувати зручність обслуговуючому персоналу при догляді за птахом, ширину їх приймають залежно від типу обладнання. При встановленні одноярусних батарей з годівницями всередині кліток і каскадних батарей з ланцюговими чи канатно-шайбовими кормороздавачами ширина проходів може бути всього лише 0,5 м. У разі використання багатоярусних батарей проходи повинні бути більш широкими (1…1,2 м між елементами, що виступають).

Промисловість випускає ряд комплектів машин та обладнання для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів при утриманні птиці в кліткових батареях. Для утримання маткового поголів’я курей сумісно з півнями призначені комплекти механізованого обладнання К-П-5 „Прогрес” і К-П-9. Промислове поголів’я курей-несучок утримують в автоматизованих кліткових батареях   БКН-3А (триярусні, каскадні) або КОН-А (чотирирядні, вертикальні тощо). Ремонтний молодняк вирощують від 1 до 140 днів в триярусних кліткових батареях БКН-3В та К-П-8. Комплекти обладнання двоярусних кліткових батарей 2Б-3 або триярусних БКМ-3Д застосовують для вирощування бройлерів від першого дня до забою.

        Система напування включає: вузол водопідготовки, в який входить: витратомір, що дозволяє виявити і запобігти зниженню споживання води птахом, мідікатор-дозатрон, що дозволяє проводити точне дозування дорогих вітамінів і медикаментів, 2 фільтри механічного очищення, манометри, замочна арматура, система розведення води по батареях за допомогою прозорих труб, що дозволяє візуально контролювати наявність води в системі. Завдяки, пластиковій розводці після проходження води через фільтри відсутнє зіткнення з чорними металами. Система напування може комплектуватися бачками з поплавковими клапанами по 2 на кожному ярусі батареї або регуляторами тиску, який найбільш оптимальний для вирощування ремонтного молодняка.

Завдяки, пластиковій розводці після проходження води через фільтри відсутнє зіткнення з чорними металами. Система напування може комплектуватися бачками з поплавковими клапанами по 2 на кожному ярусі батареї або регуляторами тиску, який найбільш оптимальний для вирощування ремонтного молодняка.

Використання бачків в системі напування не вимагає наявності станції водопідготовки. Система нормально працює з водою що містить велику кількість солей. Розташування труб квадратного перетину 22х22 мм з ніпелями в тильній частині клітки примушує курчат покидати місце годівлі для того, щоб пити воду, а це забезпечує кожній особині доступ до годівниці. У системі напування батарей КБЦЕ в кожній клітці встановлено по чотири ніпелі з неіржавіючої сталі з краплеуловлювачами, які централізовано регулюються по висоті по мірі зростання курчат.

Система годівлі. Більше 50% витрат при вирощуванні птаха складають корми, тому від точності і ефективності системи годівлі багато в чому залежить економічні результати. Бункерна система роздавання кормів є найбільш вигідною з урахуванням можливості використання негранульованих кормів з можливістю введення жирів. Бункерна система роздавання корму включає 2 закритих кормороздавача-бункери з оцинкованої сталі на кожну батарею, можлива комплектація бункерами відкритого типу що є оптимальним за умови використання кормів з додаванням рослинних жирів. Об’ємне дозування забезпечує гарну точність роздавання кормів, не відбувається фракціонування комбікорму за розміром частинок по довжині батареї і птах отримує однорідний за складом комбікорм. Розподіл корму здійснюється відповідно до встановлених норм. Конструкція розрівнюючого пристрою дозволяє формувати шар корму. Конструкція жолоба кормороздавача не допускає появи застійних зон, а заломлений всередину борт годівниці запобігає втраті корму. У конструкції кліткового устаткування КБЦЕ передбачена регулююча планка яка дозволяє змінити розмір кормової щілини і висоту годівниці, залежно від віку курчат. Роздавання корму по всіх ярусах батареї проводиться швидко. У клітковому устаткуванні застосовані енергозберігаючі технології. Встановлена потужність електроустаткування на кожній батареї складає 2.3 кВт, в приводах застосовані сталеві розжарювані шестерні.

Зберігають корми в бункерах за межами приміщення. Подача корму із зовнішнього бункера проводиться за допомогою спірального або шнекового транспортера потужністю 5…6 т/год. Вита, блискуча поверхня не дозволяє корму перегріватися на сонці. Зберігають корми в бункерах за межами приміщення. Подача корму із зовнішнього бункера проводиться за допомогою спірального або шнекового транспортера потужністю 5…6 т/год. Вита, блискуча поверхня не дозволяє корму перегріватися на сонці.

Система видалення посліду складається з наступних конструктивних елементів: стрічки для видалення посліду, виготовленої з цілісного поліпропіленового матеріалу шириною 1140 мм або високоміцної пропіленової тканини шириною 1300 мм; приводних станцій, здійснюючих рух і регулювання положення стрічки (по одній на кожну батарею); натяжних станцій, що здійснюють натягування стрічки (по одній на кожну батарею); високошвидкісного поперечного транспортера з гумовотканинної стрічки для прибирання посліду з пташника.

Поздовжні стрічки з високоміцної поліетиленпропіленової стрічки встановлюються на кожному ярусі (рисунок 1.8). Вони ковзають по швелероподібним прогнутим скобам, закріпленим на поясах каркаса батарей з кроком 300 мм, відкритими сторонами вгорі і на поворотній частині стрічки для поліпшення вентиляції і сушіння посліду. Поперечні скоби під поворотною частиною стрічки захищають її від подряпин і забезпечують плавний хід. Поздовжні стрічки очищаються скребками, встановленими на задніх стійках і виготовленими із зносостійкого пластикового матеріалу.

ris_8.jpg

Рисунок 1.8 – Система видалення посліду

 

Скребки забезпечують належне прибирання посліду із стрічок на високошвидкісний поперечний транспортер з поліпропіленової стрічки завтовшки 5 мм  Видалення посліду із стрічок батареї на поперечний транспортер відбувається за допомогою мотор-редуктора, закріпленого на задній стійці.

Поперечний транспортер подає послід на похилий. По похилому транспортеру послід видаляться з пташника і завантажується в транспортний засіб. Послід видаляється з вологістю до 65%. Консистенція посліду не допускає зайвого випаровування аміаку і підвищеної вологості, що створює сприятливий клімат в пташнику. Похилий транспортер для завантаження посліду на транспортний засіб в зимовий час обігрівається вентилятором.

        Система збору яєць. Підлога в кліткових батареях для несучок має нахил 5…6º, щоб знесене яйце викочувалось з підлоги на транспортер.

Система збору яєць забезпечує збирання яєць зі всіх ярусів батареї на стіл-накопичувач або транспортер для винесення їх із залу. Вона складається із стрічкових транспортерів і елеватора. Стрічкові транспортери поярусно, з кожного боку батареї, переносять яйця на елеватор. Елеватор приймає яйця зі всіх ярусів, опускає вниз і викладає на стіл-накопичувач або поперечний транспортер. Поперечний транспортер має як нижній, так і верхній варіанти установок на елеваторі. Наявність пластмасового профілю на краю поздовжніх ліній оберігає яйця від насічок.

В кліткових батареях „Техна“ застосовуються дві системи збирання яєць: „Анаконда“ (поперечно-вертикальний транспортер) і „Ніагара“ (каскадний транспортер).

Система транспортування „Анаконда“ дозволяє здійснювати збір яєць з кожного ярусу за допомогою вертикального переміщення яйцезбирального транспортера на всіх рівнях батареї. Завдяки своїй унікальній конструкції вона може транспортувати яйця на значні відстані з урахуванням поворотів, підйомів, спусків і ухилів, забезпечуючи при цьому їх збереження. Система „Анаконда“ виготовлена з неіржавіючої сталі і анодованого алюмінію, що гарантує її максимальну надійність і тривалу роботу. Спеціальні щіткові елементи з механічним приводом з неіржавіючої сталі забезпечують ретельне очищення стрічок поздовжніх яйцезбиральних транспортерів. Швидкість руху транспортерної стрічки може бути відрегульована так, щоб потік яєць відповідав продуктивності яйцесортувальної машини. Як альтернативна система збору яєць, може встановлюватися транспортер „Ніагара“. Система підходить для обслуговування кліткових батарей несучок заввишки 3…5 ярусів. Яйця збираються з кожного ярусу, після чого вони транспортуються на стіл для збору яєць, встановлений біля кожної батареї. В устаткуванні передбачено два варіанти збору яєць – з виводом на стіл напроти кожної батареї та ліфтовий  та з виводом в окреме приміщення.

        Система ліфтового збору яєць складається з:    приводної станції поздовжнього транспортера на кожній батареї;    поздовжніх стрічкових транспортерів збору яєць, що забезпечують виведення яєць на поперечний транспортер; поперечного транспортера з телескопічним пристроєм і механізмом підйому на основній передній стійці, а також столом для збору яєць з приводом пруткового транспортера. Транспортери поздовжнього збору яєць вмикаються поярусно. З поздовжнього транспортера яйця подаються на поперечний транспортер. Далі по похилому прутковому транспортеру – на стіл для збору яєць або загальний транспортер, що подає яйця з пташників на яйцесклад.

        У неробочому стані поперечний транспортер знаходиться на рівні верхнього ярусу, що дозволяє безперешкодно обслуговувати устаткування. Система збору яєць дуже проста і забезпечує високе збереження яєць завдяки тільки одному їх переходу: із стрічки для збору на поперечний конвеєр. У конструкції передбачений вузол очищення стрічок для збирання яєць. Точність установки положення конвеєра досягається за допомогою міцного ланцюга, точних мікроперемикачів і синхронізації, регульованої приводом головної стійки. У конструкції передбачений реверс для повернення яєць що залишається між поздовжнім і поперечним транспортером. Електричний пульт контролює послідовність збору яєць від одного ярусу до іншого і „парковку“. Можлива комплектація транспортером з регулюванням швидкості стрічки та пристроєм для обліку кількості яєць.

Етажерчаста система збору  яєць встановлюється на устаткуванні ОКБП на кожній батареї і забезпечує максимальне збереження яєць батьківських форм. Виходячи з поздовжніх стрічкових транспортерів, яйця потрапляють на похилі стрічкові транспортери з кожної лінії і переміщуються на стіл, де укладаються на гумові прокладки.

Система етажерчастого збору яєць складається з:

·    приводних передніх стійок (по одній на кожну батарею);

·    поздовжніх конвеєрів для збору яєць, що забезпечують виведення яєць на торці передніх стійок батареї;

·    поліпропіленових стрічок збору яєць з обмежувачами, що запобігають їх скочуванню (стрічки під нахилом встановлюються на рівні 1 і 3 ярусів, з середнього ярусу на стіл яйця подаються стрічками поздовжнього транспортера);

·    триповерхового (або двоповерхового) столу для збору яєць;

·    приводів стрічок для збору яєць, встановлених на кожному ярусі на передніх стійках батареї, що дозволяє збирати яйце одночасно або окремо поярусно і пультів керування.

 

Ваш браузер не поддерживает JWPlayer