РОЗДІЛ 1. МАШИНИ ТА ПРИЛАДИ ДЛЯ ВИПРОБУВАНЬ. 1.1. Випробувальні машини

У сучасному світі не існує такої галузі науки і техніки, такої сфери практичної діяльності людей, де одним з вирішальних чинників прогресу не були б вимірювання. Випробування матеріалів, а саме експериментальне визначення їх механічних і фізичних властивостей, необхідне для розрахунку елементів конструкцій і споруд, а також деталей машин. У більш вузькому сенсі слова, під випробуванням матеріалів мається на увазі механічне випробування з метою з'ясування механічної міцності матеріалу. На практиці застосовуються такі види механічних випробувань: на розрив (розтяг); на роздроблення (стиск); на згин; на кручення; на удар.

 

1.1. Випробувальні машини

 

1.1.1. Машини для випробування на розтяг і стиск

 

Розрізняють три види машин для випробувань на розтяг і стиск:

v    розривні машини, що дозволяють прикладати до зразка тільки розтягуючі зусилля (для стиску зразків на таких машинах потрібне додаткове пристосування);

v    преси для отримання тільки стискаючих зусиль (наприклад, твердомірів ТК і ТШ);

v    універсальні машини, на яких можна здійснювати як випробування на розтяг, так і стиск, а також згинання.

За способом створення зусилля випробувальні машини можна розділити на два основних типи:

а) машини з механічним навантаженням, які, в свою чергу, діляться на гвинтові і важільні;

б) машини з гідравлічним навантаженням.

У гвинтових машинах зусилля, що діє на зразок, створюється за допомогою гвинта. У важільних машинах навантаження зразка здійснюється за допомогою системи важелів. До цього типу машин відносяться, наприклад, важільні твердоміри, в яких зусилля зазвичай створюється вантажем і визначається його масою.

У гідравлічних машинах зусилля в зразку виникає у наслідок збільшення тиску рідини на поршень у робочому циліндрі.

Випробувальні машини розрізняються між собою також силовимірювальними пристроями. Більшість мають маятникові силовимірювачі, що являють собою маятникову противагу, яка відхиляється пропорційно до діючого на зразок навантаження.

 

1.1.1.1 Машини з гідравлічним приводом

 

Найбільш поширеним обладнанням для випробування на розрив є машини з гідравлічним приводом. У лабораторії механіки матеріалів і конструкцій є в наявності вертикальна універсальна випробувальна машина УИМ-50, яка розрахована на граничне навантаження 50 тонн. Силовимірювач цієї машини являє собою комбінацію гідравлічного силовимірювального циліндра з важільно-маятниковою системою і має  чотири шкали з максимальним навантаженням: 5т, 10т, 25т і 50т. Ця машина призначена головним чином для статичних випробувань металів на розтяг, стиск та згин. Загальний вид машини наведено на рисунку 1.1.

рис1.1.jpg

Рисунок 1.1 – Загальний вигляд універсальної розривної машини УИМ-50.

 

Універсальна випробувальна машина складається з трьох частин: робочої частини (гідравлічний прес) І, силовимірювального пристрою ІІ та силового агрегата (насосної станції) ІІІ з регулятором і пусковою апаратурою.

На чавунній основі машини 1 встановлені чотири колони 2, що зєднані зверху нерухомою поперечиною 7, на якій міститься робочий циліндр 8 із поршнем 9, що при підкачуванні мастила піднімає траверсу 6 (рис. 1.2).

Робоча частина складається з двох траверс: нижня 10 – нерухома, а верхня 6 – рухома. Максимальна величина підняття рухомої траверси машини 265 мм. Нерухому траверсу 10 встановлюють по висоті (залежно від довжини зразка, за допомогою переміщення механічного приводу установчого захвату.

рис1.2.png

Рисунок 1.2 – Схема універсальної випробувальної машини УВМ-50.

Рухома траверса 6 переміщується тільки вверх за рахунок гідравлічної системи навантаження. Для проведення досліджень на стиск у комплекті машини передбачено спеціальні опори, а на згин – переставні полозки, для встановлення на низ дослідних зразків.

На машинах з гідроприводом важче підтримувати задану швидкість деформування зразка, ніж під час використання механічного приводу (Швидкість деформації і швидкість деформування – різні поняття. Швидкість деформування характеризує зміну довжини зразка за одиницю часу, а швидкість деформації – зміну відносного подовження, у відсотках, за одиницю часу).

Зі збільшенням опору деформуванню матеріалу зразка зростає тиск мастила в робочому циліндрі. При цьому посилюється просочування рідини через зазор між циліндром і поршнем та швидкість деформування зменшується. Для її підтримки на постійному рівні необхідно збільшити подачу рідини в циліндр пропорційно до її витікання. Цей недолік машин з гідроприводом досить великий, коли механічні властивості випробувального матеріалу помітно залежать від швидкості деформації, наприклад, при підвищених температурах. Мастило, що накопичується між робочим поршнем і циліндром, виводиться по мастилопроводу.

Навантаження, що діє на зразок, вимірюється маятниковим сило- вимірювальним пристроєм. Зміна тиску мастила в робочому циліндрі передається по трубопроводу 11 поршню 8, який переміщуючись, викликає поворот важеля 12. Коли важіль 12 обертається, штанга 13 маятника 14 відхиляється доти, поки його момент врівноважить момент сили, прикладеної від поршня 8 до важеля 12. Штовхач 15 переміщує зубчасту рейку, що обертає шестерню, на вісь якої насаджені дві стрілки шкали 16 силовимірювального пристрою. Одна з них має фіксатор для другої, яка призначена для того, щоб зафіксувати значення навантаження, при якому відбувається руйнування.

Діаграмний апарат машини 17 призначений для автоматичного записування діаграми розтягу в процесі випробування. Він складається з барабану, який з’єднано з верхньою траверсою 6 шляхом блоку ниток, і самозаписувача, який з’єднано зі стрілкою силовимірювача. Лінійне переміщення траверси 6 перетворюється в обертальний рух барабана 17. На барабані закріплюється паперова стрічка для запису діаграми розтягу. Самозаписувач, жорстко насаджений на зубчасту рейку, повністю повторює її рух, будуючи силову лінію діаграми у певному масштабі. У той самий час по осі абсцис (теж у масштабі)  відкладається подовження зразка.

Шляхом навішування змінних вантажів на штангу маятника можна встановити різні граничні межі вимірювання навантажень: 5, 10, 25 і 50 тон.

 

1.1.1.2 Машини з механічним приводом

 

Машини з механічним приводом зазвичай мають відносно невелику потужність і, як правило, розраховані на руйнівне зусилля не більше 5-10 тон. Особливості конструкції такого типу установок розглянемо на прикладі машини типу УММ-5, яка використовується в лабораторії «Механіка матеріалів і конструкцій» кафедри технічної механіки (рис. 1.3).

Випробувальна машина двоколонна, вертикальна, з механічним переміщенням рухомої траверси нижнього затискача і маятниковим силовимірювачем. Дозволяє проводити випробування з максимальним  навантаженням 5 тонн.  Для випробувань на даній машині використовують зразки відповідно до ГОСТ 1497-84 (ІСО 6892-84) «Металлы. Методы испытаний на растяжение».

рис1.3.jpg

Рисунок 1.3 – Загальний вигляд універсальної розривної машини УММ-5.

 

Машина призначена для випробування зразків на розтяг, стиск і згин при нормальній температурі навколишнього середовища. Має електромеханічний привод активного затискання і важільно-маятниковий силовимірювач та робочу частину. Блок приводу плавно регулює кутову швидкість двигуна з кратністю 1:100, що дозволяє змінювати швидкість руху активного захвату машини від 1 до 100 мм/хв. Принципова схема машини зображена на рисунку 1.4.

рис1.4.jpg

Рисунок 1.4 – Схема універсальної розривної машини УММ-5.

 

На чавунній литій станині 9 є направляючі, по яких може переміщатися у вертикальному напрямку нижня траверса машини 1, на якій встановлено нижній затискач 2. Верхній затискач 4 закріплений у верхній частині станини 5 є нерухомим. Він з’єднаний з динамометричним пристроєм, призначеним для визначення навантаження.

Характер деформації визначається напрямком переміщення нижнього затискача 2. Під час розтягування в затискачі 2 і 4 встановлюється випробовувальний зразок 3. Поступальне переміщення (вгору або вниз) траверса 1 отримує за допомогою вантажного гвинта 10 за рахунок обертання черв’ячного редуктора, розташованого усередині фундаменту машини 9. Робоче обертання черв’ячного редуктора здійснюється асинхронним електродвигуном через коробку передач.

Опускання нижнього затискача при нерухомому верхньому викликає розтяг зразка 8. Рух нижнього затискача через зразок передається на верхній затискач машини. Переміщення викликає відхилення важеля 5 маятника 4, з яким вони з’єднані шарніром. При відхиленні важеля, маятник повертається і займає похиле положення, яке і визначає навантаження на зразок.

Машина має силовимірювач 6 та діаграмний апарат барабанного типу 7, що дозволяє записувати у великому масштабі діаграму навантаження зразків.

Силовимірювач має чотири шкали навантажень для статичних випробувань з різною ціною поділок. Ці шкали призначені для вимірювання граничних статичних навантажень у 0,5; 1; 2,5 і 5 тонн.

Деформації на діаграмному аппараті можна отримувати в масштабі 1:2. Відстань між захватами під час розтягування – 0-800мм, відстань між захватами при стиску – 700мм, максимальна відстань між захватами під час випробування на згин – 600мм, максимальний допустимий прогин зразка під час випробування на поперечний згин – 68мм.

 

1.1.2. Машини для випробувань на кручення

 

 Для випробування зразків на кручення використовують випробувальну машину з механічним навантаженням, на який випробовують стандартні зразки з різних матеріалів (ГОСТ 3595-80 «Металлы. Метод испытания на кручение»).

Крутильна машина КМ-50, яка є в наявності в лабораторії кафедри, з максимальним крутильним моментом 500 Н·м, призначена для проведення різних випробувань на кручення зразків круглого, прямокутного і кільцевого перерізів. Загальний вигляд машини показано на рисунку 1.5.

Машина має станину, на якій змонтовані механізми навантаження і силовимірювання. КМ-50 належить до машин з важільним маятниковим силовимірювачем.

рис1.5.jpg

Рисунок 1.5 – Загальний вигляд випробувальної машини КМ-50.

 

Принципово-кінематична схема машини наведена на рисунку 1.6. На станині машини, що складається з основи 15, двох колон 14 і траверси 13, змонтовані усі основні вузли: механізм навантаження, силовимірювальний механізм, пристрій для розрахунку кутів закручування і самописний діаграмний апарат. Кріплення зразка в затискачах 11 здійснюється за допомогою клиновидних вкладишів з рифленою робочою поверхнею, набір яких для зразків різних розмірів і перерізів входить до комплекту машини. Для установки зразків різної довжини нижній (активний) затискач можна швидко переміщувати, обертаючи маховик 2.

рис1.6.PNG

Рисунок 1.6 – Принципово-кінематична схема випробувальної машини КМ-50.

 

Механізм навантаження. Електродвигун через коробку швидкостей і червячну пару 1 призводить в обертання ходовий гвинт 13 разом з нижнім затискачем 11. Механічний привод передає валу дві швидкості обертання –  0,3 і 0,1 об/хв.

Силовимірювальний механізм забезпечує реєстрацію величини крутильного моменту, що передається через зразок, який випробовують до верхнього (пасивного) затискача. При навантаженні зразка верхній затискач разом з валом 10 повертається на невеликий кут, пропорційний величині крутильного моменту, і викликає за допомогою гнучкої тяги 8 відповідне відхилення маятника 3 від вертикального положення.

Кут закручування (кут повороту нижнього затискача відносно верхнього) в межах 3600 визначають за шкалою кутів закручування 16 зі стрілочним покажчиком. Для відліку цілого числа обертів машина забезпечена лічильником 17 з межею вимірювання 10 обертів. Показання кута закручування за шкалою 16 відповідають відносному куту закручування нижнього 11 і верхнього 11 затискачів машини.

Механізм силовимірювання. При закручуванні зразка верхній затискач 11 намотує на свій вал 9 тонку гнучку тягу, яка відхиляє маятник 3 до тих пір, поки не буде урівноважений крутильний момент, що виникає в зразку.

При відхиленні маятника 3 через важіль 7 приводиться в рух зубчаста рейка 6, на одному кінці якої закріплюється самозаписувач діаграмного апарату 4, а на іншому зубчаста пара, що переміщає стрілку шкали навантажень 5. Одночасно перо, що закріплене на рейці, записує на діаграмному апараті 4 залежність . Масштаб запису кута закручування φ: 1град зкручування = 2мм на барабані. Барабан 4 приводиться в обертання від ходового гвинта гнучким зв’язком.

У комплекті для маятника є три різних вантажі, що дозволяють створювати такі границі вимірювання крутильного моменту: 100, 200 і 500 Н∙м (10, 20 і 50 кгс∙м).

 

 

 

 


 

 

1.1.3 Машини для випробувань на удар

 

При виборі матеріалу для деталей, або єлементів конструкцій, які   піддаються динамічним впливам, керуються так званою ударної пробою. Вона полягає в тому, що зразки матеріалу піддають руйнуванню, вимірюючи кількість енергії, витраченої на руйнування зразка.

Ударна в’язкість сильно залежить також від наявності різного роду дефектів у структурі металу (тріщини, порожнечі, неметалеві включення та ін.). Тому випробовування на ударну в’язкість відноситься також до числа поширених технологічних проб, які виявлятимуть якість матеріалу. Такі випробування проводять на ударний розрив або згин.

Руйнування зразків здійснюється зазвичай на маятникових копрах із запасом енергії 300Дж, так як великий надлишок енергії, що залишається після удару, негативно впливає на точність вимірювань.

 

Випробування на ударний згин.

 

Випробування на ударний згин (злам) надрізаних зразків має великі переваги: воно вимагає більш дешевих і простих машин і дозволяє виявити небезпечну крихкість там, де випробування на розрив дає хороші результати. Для випробування на ударний згин використовують маятникові копри МК-30 (із максимальною енергією удару 30 кгс×м). На рисунку 1.7 наведено схему та загальний вид копра.

рис1.7.PNG

Рисунок 1.7 – Маятниковий копер МК-30: а) схема копра, б) зовнішній вигляд копра.

 

На масивній основі 1 (рис. 1.7, а) встановлено стійки 2 зі швелерів, пов’язаних вгорі поперечиною. До верхньої частини стійок 2 на горизонтальній осі кріпиться маятник 7, що являє собою плоский сталевий диск, який має в середині ніж 8. Підйомна рама 5 може повертатися навколо своєї осі, і її положення фіксується храповиком 4.

Маятник 7 відхиляється вручну і за допомогою защіпки 6, яка забезпечена запобіжним стопором, закріплюється на підйомній рамі 5. При підйомі маятника одна зі стрілок шкали 3 відхиляється на кут, відповідний (в поділках шкали) потенційній енергії маятника в зведеному положенні, і вказує запас енергії маятника.

Дослідний зразок 11 встановлюється на опори 10, положення яких можна в певних межах регулювати. Відстань між опорами має бути такою, щоб зруйнований зразок не заклинював ніж 8.

 

Спуск маятника відбувається за допомогою рукоятки защіпки 6. При падінні маятник, пройшовши нижнє положення і зруйнувавши зразок, відхиляє іншу стрілку шкали 3 на кут, що відповідає енергії, збереженої в маятнику після руйнування зразка (в деяких конструкціях маятникових копрів відлік потенційної енергії здійснюється не по круговій шкалі, а по прямолінійній) (рис. 1.8).

рис1.8.jpg

Рисунок 1.8 – Руйнування зразка при ударному згині.

Робота, витрачена на руйнування зразка, дорівнює різниці енергії маятника до і після удару. Для зупинки маятника при зворотному ході копер обладнаний стрічковим гальмом 12. Перед кожним випробуванням гальмівний пристрій зводиться натисканням педалі 9.

У масових динамічних випробуваннях на згин зразків з надрізом ударна в’язкість – єдина вихідна характеристика випробування. Діаграма деформації зазвичай не записується, так як це пов’язано зі значними експериментальними труднощами. Загальний час випробування вимірюється частками секунди, тому для фіксації залежності навантаження від деформації потрібні малоінерційні чутливі датчики і швидкодіючий прилад для запису діаграм. Зазвичай використовують п’єзокварцеві динамометри і шлейфові осцилографи.

 

Випробування на ударний розтяг.

 

Один з найважливіших плюсів ударних випробувань, як методу оцінки стану металу, – підвищена чутливість. Так, наприклад, коливання механічних властивостей біля середнього значення для сталі (0,35% С) складають: для ударної в’язкості ан 99%, для границі міцності σв – 15%, для відносного залишкового подовження ε  – 8,8% і для відносного залишкового звуження ψ – 5,7%.

На величину ударної в’язкості часто впливає і спосіб виплавки сталі: електросталь має найбільшу, безсімерівська – найменшу, мартенівська –проміжну величину ударної в’язкості.

Ударна в’язкість в значній мірі відображає стан поверхні зразка, так як деформації в зразку розподіляються нерівномірно і часто бувають зосереджені, в основному, в поверхневих шарах. Наявність твердих поверхневих шарів знижує ударну в’язкість, а м’які поверхневі шари підвищують її.

Випробування на ударний згин проводять на маятникових копрах Шарпі  (рис. 1.9, а) із  запасом енергії піднятого маятника 300Дж. Копер призначений для проведення випробувань як на ударний розтяг, так і на ударний згин.

Опис установки для випробувань. Схема маятникового копра Шарпі показана на рис. 1,9, б. Копер складається з основи 1, на якій кріпеться стояк 2. До верхньої частини стояка на горизонтальній осі підвішений маятник 3, що являє собою плоский сталевий диск з вирізом. З іншого боку маятника є отвір з різьбою для вкручування зразка 9  (при проведенні випробувань на ударний розтяг), на який зверху накручується «тарілка» 10. Крім того, на осі маятника встановлена ​​стрілка 4, навпроти якої до стояка 2 прикріплена шкала 5 для відліку витрат енергії на руйнування зразка. Шкала проградуйована в градусах від 00 до 1600.

рис1.9.PNG

Рисунок 1.9 – Маятниковий копер Шарпі: а) загальний вигляд, б) схема маятникового копра.

 

Для фіксації маятника в вихідному верхньому положенні передбачена защіпка 6. На стояках 2 передбачені опори 7 для установки зразків при випробувань на ударний згин, а опори 8 – для випробувань на ударний розтяг.

При проведенні випробувань маятник 3 піднімають вгору і фіксують защіпкою 6. Стрілку 4 встановлюють на нуль, а в маятник 3 вкручують зразок 9. Потім, повернувши засувку 6, відпускають маятник 3, який при своєму падінні руйнує зразок, вдаряючись «тарілкою» 10 об опори 8. Рухаючись далі, маятник 3 перемістить стрілку 4 по шкалі 5, яка зафіксує кут підйому маятника після удару. Цей кут по спеціальних таблицях переводять в значення роботи руйнування зразка. Маятник після удару зупиняють спеціальним гумовим гальмом 11, натискаючи на рукоятку 12.

Зразки для випробувань на ударний розтяг виготовляють механічною обробкою зі стержнів циліндричної форми (рис. 1.10). При динамічних випробуваннях закон подібності не діє. Тому тут необхідна жорстка уніфікація розмірів зразків і умов проведення випробування.

Поверхня зразків повинна бути гладкою, рівною, без тріщин, сколів, здуття і раковин.

рис.1.10.PNG

Рисунок 1.10 – Зразок для випробувань на ударний розтяг:

а) загальний вигляд, б) ескіз зразка.

 

1.2. Прилади для вимірювання абсолютних лінійних деформацій

 

Для вимірювання абсолютних лінійних деформацій можуть використовуватися лінійки й мірні стрічки з ціною поділки 1 мм, які пройшли атестацію органів стандартизації.

Штангенциркуль ШЦ-1

Штангенциркуль застосовується для вимірювання зовнішніх і внутрішніх розмірів деталей, як глибиномір, а також для розмітки з точністю до 0,1 мм (рис. 1.11).

рис.1.11.jpg

                                                          а)

рис1.11.PNG

Рисунок 1.11 – Штангенциркуль: а)загальний вигляд,

б) схема приладу.

Штангенциркуль складається зі штанги 1 з міліметровими поділками лінійки, штанга закінчується двосторонньою губою 4 і 5. Верхні частини губок закінчуються вістрями для розмітки по металу. По штанзі переміщується рамка 2, на якій є спеціальна шкала – ноніус 3, нульовий штрих якої при зімкнутих губах збігається з нульовим штрихом лінійки на штанзі.

Для вимірювання зовнішніх розмірів деталь 8 розміщують між двох губок 4 і зводять їх без зазору і люфту. Для фіксації рухомої рамки 3 призначений гвинт 7. Цілі значення в міліметрах визначаються за положенням нульового штриха ноніусу. Дробові частки міліметра з точністю до 0,1 мм визначаються по штриху шкали – ноніусу 3, який збігається зі штрихом шкали лінійки на штанзі.

Для вимірювання внутрішніх розмірів губки 4 розміщують всередині деталі 8 і вони розводяться без зазору і люфту. Також за допомогою штангенциркуля можна вимірювати глибину, для цього в деталь 8 опускається глибиномір 6.

Стрілочний індикатор годинникового типу ИЧ-10

 Цей нескладний в обігу і установці прилад, пристрій якого показано на рисунку 1.12, призначений для вимірювання лінійних абсолютних переміщень (як правило, прогинів балок, осадки опор і т.п.) з точністю до 0,01 мм. При вимірюваннях індикатор годинникового типу закріплюється у нерухомому стояку і наконечником 1 вимірювального стержня-рейки 2 спирається на поверхню, переміщення якої потрібно виміряти. До цієї поверхні штифт 2 постійно притискається пружиною 9. Переміщення стержня-рейки 2 за допомогою рейкової шестерні 8, а також шестерень 4, 6 і 10 викликає поворот великої 5 і малої 7 стрілок. Ціна поділки циферблата великої стрілки зазвичай 0, 01 мм (існують також індикатори годинникового типу, які мають ціну поділки великої стрілки 0,002 та 0,001 мм), а її повний оборот відповідає 1 мм. Число повних обертів великої стрілки фіксується малою стрілкою 7. Гільза 3 служить направляючою для вимірювального стержня-рейки 2, спіральна пружина 11 усуває зазори в зубчастих передачах.

рис1.12.PNG

Індикатор багатооборотний типу 1 МИГ

Індикатори багатооборотні призначені для лінійних вимірювань методом безпосередньої оцінки або методом порівняння з еталонною мірою. Ціна поділки шкали 0,001 мм, а діапазон вимірювань від 0 до 1мм. Вимірювальні головки бувають 0 і 1 класів точності.

Застосовуються багатооборотні вимірювальні головки спільно зі стояками і штативами та іншими пристосуваннями для вимірювальних головок та індикаторів у різних галузях машинобудування і приладобудування. Їх вважають найточнішими важільно-механічними вимірювальними пристроями.

Під час експлуатації необхідно додержуватися таких умов:

v температура навколишнього середовища (20 + 3) 0С;

v зміна температури не повинна перевищувати 100С за одну годину роботи;

v відносна вологість повітря (60+20) %.

Загальний вигляд індикатора наведено на рисунку 1.13.

рис1.13.PNG

Рисунок 1.13 – Загальний вигляд індикатора багатооборотного типу 1 МИГ.

Принцип роботи.  У цього індикатора механізм перетворення лінійного переміщення вимірювального стержня у кутове переміщення стрілки складається з важільних і зубчасто-пружинних механізмів (рис. 1.14).

Вісь механізму встановлена в корундових підшипниках. Вимірювальний стержень 2 виконаний з нержавіючої сталі і має аретируючій пристрій, переміщення якого перевищує межі вимірювання за шкалою. Вимірювання відбувається контактним методом за допомогою вимірювальної головки 1, яка кріпиться до стержня 2.

При переміщенні стержня 2 у направляючих втулках 3 важіль 10, повертаючись навколо своєї осі, впливає на важільно-зубчастий сектор 11, який входить у зачеплення із зубчастим колесом 13. Ткож із зубчастим колесом повязана стрілка 12, що з’єднана зі спіральною пружиною 14, яка обирає зазор. А пружина 15 створює вимірювальне зусилля. Голівка 7 кріпиться до стояка за рахунок втулки. Стрілка 12 показує на шкалі 8 переміщення вимірювального наконечника 1. Крайнє нижнє положення вимірювального стержня 2 обмежується гвинтом 4, розташованим поруч з направляючою втулкою 3 вимірювального стержня (гвинт повинен бути залитий нітрофарбою). При такому обертанні гвинта 4 установки механізму в нульове положення повинно викликати рух стрілки 12. Завдяки відсутності тертя в цій конструкції, досягається висока точність показань.

Механізм індикатора повинен бути розвантажений від вимірювального зусилля, що підвищує довговічність приладу. Розвантажена конструкція механізму дозволяє переміщати вимірювальний стержень 2 на величину не менше 2,5 мм, усуваючи небезпеку пошкодження механізму при випадкових ударах по наконечнику 1.

рис1.15.PNG

Рисунок 1.14 – Принципова схема індикатора МИГ-1.