ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГІЇ СОНЦЯ В СУЧАСНОМУ ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННІ УКРАЇНИ

Набув чинності 16 лютого 2005 р. Кіотський протокол, на який давно очікували. Для України цей документ міг би відіграти дуже важливу роль у розвитку відновлюваної енергетики. В заяві прес-служби МЗС України наголошується: «Україна, яка брала активну участь в розробці Кіотського протоколу, ратифікували цей важливий документ 4 лютого 2004 року, підтвердивши цим послідовність своїх дій у вирішенні глобальних екологічних проблем і прихильність до ідей стабільного розвитку».

Коротка довідка: "У 1990 р. Україна займала шосте місце в світі за обсягами викидів парникових газів (ПГ) після США, Росії, Китаю, Німеччини та Японії. Загальні викиди парникових газів в Україні становили 880,5 млн. т СО₂-еквіваленту. За період з 1990 по 1998 рр. внаслідок економічних чинників викиди парникових газів становили 315,9 млн. т. СО₂-еквіваленту. Відповідно до існуючих прогнозів розвитку України, навіть за оптимістичним сценарієм викиди парникових газів в період до 2012 р. чи навіть до 2020 р. не перевищать рівень  1990 р." Україна має величезний потенціал щодо скорочення викидів парникових газів за рахунок модернізації промисловості та впровадження енергоефективних технологій.

Кіотський протокол передбачає два механізми збуту наших дозволів на викиди. 1) Міжнародна торгівля викидами ПГ, або форвардний продаж частини національної квоти на викиди. Цей механізм повинен працювати через відповідний вуглецевий фонд та акумулювати стартовий капітал для "декарбонізації" національної економіки шляхом скорочення питомого енергоспоживання. Якщо гроші від продажу квот будуть використовуватися не на екологічні цілі та продовжуватиметься тенденція нарощування обсягів вуглецевоінтенсивних виробництв з метою збільшення експорту прибуткових, але екологічно брудних товарів та послуг, то Україна сама буде змушена незабаром купувати дозволи на викиди.

2) Проекти спільного впровадження. Такі проекти спрямовані на додаткове скорочення викидів на території України за допомогою іноземних коштів, що надаються за продаж одиниць скорочених викидів. Отже, Україні необхідно якомога швидше вирішити внутрішні бюрократичні питання реалізації механізмів Кіотського протоколу.

Однак міжнародні угоди по обмеженню викидів парникових газів («Кіотський протокол») поки мають низьку ефективність. Країни-забруднювачі не поспішають виконувати ці угоди. Дійсно, квоти на викиди встановлюються державам виходячи з рівня спалювання органічного палива в 1990 році без урахування об'ємів переробки вуглекислого газу зеленою рослинністю на території країни-забруднювача. Наприклад, Росія спалює менше 5% світової витрати палива і в той же час лідирує за об'ємом переробки вуглекислого газу зеленою рослинністю – адже 22% лісів планети розміщено на території Росії.

Кіотський протокол – це лише перший крок на шляху вирішення глобальної екологічної кризи, і на початку цього шляху Україна має великі шанси для вирішення багатьох своїх економічних і екологічних проблем. Але дедалі ринок ставатиме складнішим, і якщо тепер втратити час, на ринку завжди знайдеться хтось, хто зможе зайняти нашу нішу.